(9, 10): “Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння”
В минулому уривку послання Павла до римлян ми говорили про Божий суверенітет і Боже милосердя в спасінні грішника. Величний Гончар виявив надзвичайне терпіння і милість, коли з поміж усіх народів обрав Собі останок, посудини слави, — багатьох чоловіків і жінок, серед яких і ми з вами, щоб в нас прославитись і щоб в нас явити багатство величі Своєї. Це все робить Бог. Але людині так важко прийняти цей факт. Так важко покластись на люблячі руки Христа і довіритись Йому. Нам хочеться щось таке зробити, виконати, щоб мати певність в цьому питанні. Тому в цьому уривку Павло продовжує почату тему: праведність від віри в Ісуса Христа. Яка віра догоджає Богу? Як я можу мати впевненість в спасінні? Як це спасіння повинно виявлятись в моєму буденному житті? Про це все в сьогоднішньому і наступних уривках. І нехай Господь відкриє наші серця і просвітить наші очі Своєю мудрістю.
Подивіться вірші 1-2: “Браття, бажання мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасіння. Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом”.
Як ми пам’ятаємо, минулий уривок закінчився тим, що Павло, порівнюючи язичників та юдеїв, сказав: “Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности” (9:30,31). Тут хтось міг би подумати, що Павло говорить так через упередженість і тому, що не любить євреїв. Але вже наступні слова розвіюють таку думку. Не дивлячись на ті численні переслідування, що Павло зазнав від юдеїв, він сильно любив свій народ, і його пастирське серце боліло за нього.
Павло бачив, що вони збилися зі шляху і заблукали, тому молився і свідчив своєму народові про істинне спасіння в Ісусі Христі. Сьогодні, коли ми проповідуємо, ми бачимо багато людей байдужих до Бога. Вони кажуть: “мені це не цікаво”, “я не маю часу” і т.д. Але юдеї були зовсім іншими. Вони мали ревність про Бога, часто молились, пов’язували уривки із Писання на свій одяг та в своїх домівках. Вони регулярно, кожного тижня постились і були дуже уважні в десятині. Історик Йосип Флавій оповідає історію, як Понтій Пилат прибув правити юдеями. Він приніс із собою до Єрусалиму зображення імператора. Юдеї не могли прийняти цього і прийшли до нього з демонстрацією. Коли Пилат сказав, що покарає їх, вони свої оголили шиї і сказали, що готові померти але не віддадуть на поталу мудрі Божі постанови. Сам Павло мав величезну ревність про Бога. Через цю ревність він його серце палало. Він вважав християнство небезпечною єрессю і готовий був пожертвувати своїм спокоєм і безпекою і по всьому світові переслідувати віруючих. Навіть в сучасному світі ми можемо бачити величезну ревність єврейського народу про Бога. В Єрусалимі я бачив чоловіків, які годинами сиділи біля стіни плачу, ритмічно читали і вчили на пам’ять П’ятикнижжя Мойсея.
Ревність про Бога — це не погано. Навпаки, це дуже добре. Господь потужно використовує тих, хто має гаряче серце і готовий присвятити Богові всього себе. Дуже важливо мати цей вогонь і радість від служіння Господу. І дуже важко бачити байдужих християн, які ледь ледь жевріють і піклуються лише про свій дім і спокій. Ревність — це важливо, однак ревність — це далеко не все.
Проблема юдеїв була в тому, що вони мали ревність, але не за розумом. Тобто, вони бігли, але не розуміли, куди біжать і дуже серйозно промахнулись.
Я пам’ятаю, як декілька років тому одна сім’я поїхала автомобілем до Європи. В суботу вони поспішали додому, щоб встигнути на Богослужіння. Але водій втомився і вони зупинились, щоб відпочити. Зранку вони прокинулись і поїхали далі, але забули, що перед цим вечором розвернулись. Вони дуже хотіли потрапити до церкви і служити Богу, але замість цього були все далі і далі від церкви.
Майже те саме, але на багато серйозніше сталось і з юдеями. Подивіться вірші 3,4: “Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій. Бо кінець Закону Христос на праведність кожному, хто вірує”.
Ось в чім була проблема: вони не розуміли праведності Божої. Не розуміли, чому і навіщо Бог обрав їх, навіщо дав їм Закон і що з ним робити. Не розуміли ролі Христа в Божій історії спасіння. Закон показував їм їхню цілковиту неспроможність, їхню цілковиту залежність від Божої милості. Але вони вперто ігнорували це. Закон показував їм такі високі стандарти, яких вони не могли досягти ніяк і ніколи, щоб їхні серця стали скромними і смиренними перед Богом. Закон мав привести їх до Христа, щоб вони довірились Тому, хто цей закон виконав. “Бо кінець Закону Христос”. Але в них було власне бачення і вони усіма силами намагались це бачення, це своє розуміння ствердити, поставити власну праведність. Через вони не просто помилились, Павло каже, що вони стали противниками Богу.
Нам треба бути дуже обережними в своєму житті віри. Нам потрібно бути ревними і гарячими, бо Ісус дає досить суворе попередження для тих, хто не холодний і не гарячий (Об.3:16). Але також, нам треба мати скромне серце, покірне Божому слову. Вогонь в наших серцях має також бути і світлом, що освітлює цей світ словом Євангелії і любові Ісуса Христа. Я молюся, щоб Бог ростив нас у пастирському серці, як в ап. Павла, щоб ми ревно молились і вірно свідчили своєму народові про спасіння в Ісусі Христі. Амінь.
Далі Павло показує праведність від Закону і праведність від віри. Показує не голослівно, він цитує Мойсея, який їм цей Закон дав, щоб вони зрозуміли, побачили і визнали.
Подивіться вірш 5: “Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що людина, яка його виконує, буде ним жити”.
Як досягти праведності від Закону? -- Мойсей каже: потрібно його виконувати. Базовий принцип Закону: “виконуй його і будеш жити”. Принцип дуже простий, але близький лікоть та не вкусиш. Згадайте юнака, який прийшов до Ісуса і спитав: “що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?” (Мат.19:16) і ви пам’ятаєте, що відповів йому Ісус: “Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді” (Мат.19:17). Якщо підеш і виконаєш заповіді, матимеш життя вічне. І нерозумний юнак сказав: “дякую, з цим я впорався, що далі?” і тоді Ісус нагадав йому заповідь: “не пожадай” - “піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі”. І юнак зрозумів, що цю заповідь він не виконав. І порушивши цю заповідь, він порушив увесь Закон. Бо він любив і утримував те, чим мав поділитись з іншими.
Не лише Мойсей каже про Закон: “виконай і живи”, Ісус каже те саме. Але чи може грішник виконати Закона? -- звичайно ні. І Господь знав це, бо праведність, святість, побожність, вірність, покірність, усі вони ніколи не народжуються від грішного серця, а лише від спасительної благодаті Божої в Його Євангелії.
Тому, оскільки праведність від закону нам не доступна, то ми приходимо тут до іншої праведності — праведності від віри. Праведності, яка приводить нас до правильних відносин із Богом. І тут звучить зовсім інший мотив. Подивіться вірші 6-8: “А про праведність, що від віри, говорить так: Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо? цебто звести додолу Христа, або: Хто зійде в безодню? цебто вивести з мертвих Христа. Але що каже ще? Близько тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм, цебто слово віри, що його проповідуємо”.
Павло цитує тут Повторення закону 30:10-14. Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо? Не думай, що ти зможеш своїми зусиллями чи досягненнями досягти небес. Бо цим ти зводиш Христа із неба, так, ніби Він ніколи не воскресав для нашого спасіння і не пішов щоб приготувати нам місце. Павло продовжує: і не кажи: хто зійде в безодню. Ось: я такий молодець, я зроблю щось справді значиме, справді величне заради свого спасіння. Цим ти робиш жертву Христа, Його смерть марною, ніби Він і не помирав заради нашого спасіння. Твоїх зусиль ніколи не буде достатньо. Чи можеш ти зробити більше, ніж Христос здійснив? Аж ніяк.
Але що ще каже Мойсей? Він каже: близько до тебе слово. Не треба далеко йти. Воно зовсім поруч, воно в устах твоїх і в серці твоїм. Воно просте, не треба бути доктором богослів’я, щоб зрозуміти і вірувати в нього. Це доступно навіть дитині. І це слово Євангелії, слово про спасіння вірою, яке ми проголошуємо. Бо, продовжує Павло, це не питання: що ще я можу зробити доброго, щоб увійти в Царство Небесне. Це питання: в що ти віриш і що сповідуєш.
Ісус Христос — ось твоє спасіння. В Ньому здійснилася уся воля Божа, в Ньому Закон виконався. Тобі не треба дертися на небо, мучитися, тягнути з себе жили щоб досягти Його. В Христі небо саме спустилося на землю, щоб бути близьким тобі. Завіса розірвана, усіляка перешкода усунута. Спасіння близько, воно в устах твоїх, воно на відстані слова твого, щоб прийти і сказати: “Господи, спаси мене, зміни мене, візьми життя моє і пробач гріхи мої, мені нічого дати Тобі і я лиш благаю, щоб Кров Твоя омила і спасла мене”. Амінь.
Подивіться вірші 9-10: “Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння”.
Тут Павло говорить про рятівну віру. Він говорить не про те, як ми можемо спастись, бо скільки би ми не старались, ми не можемо народити в собі віру. Тим більше спасіння не може залежати від того, на скільки успішно ми проповідуємо. Павло говорить про плоди, які Боже спасіння приносить в наші життя.
По-перше, разом із даром життя вічного, ми отримуємо тверде переконання, віру в Божу силу, впевненість в тому, що заслуг Христа: Його смерті і воскресіння достатньо для мого спасіння. Ця впевненість розвіює усілякі страхи, невірство і сумніви. Ця впевненість дає нам силу твердо стояти в Божих обіцянках, перемагати обставини і зростати в особистій святості і в правильних відносинах з Господом.
По-друге, ця впевненість змінює наше життя і зовні, так що ми словами і вчинками свідчимо цьому світові про Господа Ісуса Христа: Йому я віддав своє життя, Йому я служу в чистій совісті, і з Ним я прославлюсь. “Каже бо Писання: Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений” (11).
В цих словах уся сутність живої євангельскої віри. Віри, яка дає нам внутрішню твердість, і яка від діл (Як.2:18), віра, якою Бог змінює світ і простягає слово спасіння до тих, хто загинув. І в цих словах наша впевненість в спасінні і житті вічному, бо це те, що Бог здійснює в нас.
Дуже часто я чую в цьому світі заклики не слухати нікого і вірити в себе, і такою вірою перемагати. Але чим більше я живу, тим менше я можу покладатися на свої сили, розум чи заслуги. Та я цілком довіряю Господу усіх, Який багатий милістю Своєю і благістю Своєю до для всіх, хто кличе Його. “Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений”. Амінь.
Напевне багато хто з вас чув про вікторіанську епоху в Англії. Ця епоха характеризується високими моральними стандартами, повазі до Бога та Його слова. І символом цієї епохи стала, як це не дивно, королева Вікторія. Одного разу після Богослужіння в соборі Св. Петра вона спитала у священника: “чи може хтось бути абсолютно впевнений в своєму спасінні?” Але священник не знав жодного способу переконатись в цьому. Цю історію підхопила місцева газета і таким чином про неї взнав професор експериментальної фізики в Оксфорді і щирий християнин Джон Таунсенд. Він гаряче молився, щоб Бог дав йому можливість свідчити королеві, і через деякий час написав їй листа: “Її величності, нашій любій королеві Вікторії, від покірного її слуги. З тремтячими руками, але з щирою любов’ю, і тому, що я знаю, що ми можемо бути абсолютно впевнені у вічному житті в Домі, який Ісус приготував для нас, я прошу її величність прочитати наступні уривки з Писання: Ів.3:16, Рим.10:9,10. Ці уривки доводять, що існує цілковита впевненість у спасінні вірою в Ісуса Христа для тих, хто вірує і приймає спасіння, що Він здійснив на хресті”. Після цього він та декілька його друзів посилено молились за королеву. Десь за два тижні він отримав листа у відповідь: “Джону Таунсенду. Зовсім недавно я отримала вашого листа і ціную вашу турботу. Я уважно і шанобливо прочитала вірші з Писання, на які ви звернули мою увагу. Хочу щоб ви знали: я вірю в смерть Христа на Голгофі за мене, я вірю, що по Божій милості зустріну вас в тому домі, про який Ісус сказав: “Я йду, щоб приготувати місце для вас”.
В цьому питанні немає різниці між королевою і простим студентом, євреєм чи язичником, старим чи молодим, багатим чи бідним. Цей шлях відкритий для кожного. Далі, сьогодні ми хочемо провести обряд причастя. Ми хочемо мати цю єдність з Ісусом Христом, відчувати Його близкість. Чи можемо ми щось зробити, щоб заробити це? Чи вимагає від нас Господь чогось надзвичайно важкого, щоб бути із Ним? Зовсім ні. Це так само просто — як протягнути свою руку і взяти цей шматочок хліба і покласти його собі до рота, щоб прийняти тіло Його, що за нас було поламано. І це так просто — як взяти цей ковток вина і випити його, приймаючи Кров Його, пролиту за наші гріхи. Писання каже: слово близько до тебе. Ісус близько до тебе. Все, що тобі потрібно робити — кликати Господнє ім’я і довіритись Йому повністю. І нехай Господь по милості Своїй дасть нам віру чинити так.