Ключовий вірш 29
“Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами”
Не так давно серед християнської молоді було популярним носити різні браслети, футболки, кепки та інше з абревіатурою “WWJD” (what would Jesus do?\ що б зробив Ісус?). Ідея цього питання полягає в тому, щоб стоячи перед якимось вибором, уявити собі, як би вчинив Ісус на моєму місці і зробити так само. Як на мене — це дуже гарна ідея. Проблема лише в тому, що іноді ми не дуже добре знаємо, чого, насправді хотів би Ісус. Іноді ми забуваємо, що Його місія була дуже обмежена в часі і Він просто не міг займатись всіма тими справами, якими займаються сьогодні християни. А ще, чинити так, як вчинив би Ісус буває дуже важко через зовнішній тиск і гоніння або через внутрішні обмеження: гріхи, осуд, сумніви та інше. Ми хочемо зростати в образ Ісуса, але не знаємо, чи вийде і як подолати усі ці труднощі і перепони.
І сьогоднішній наш уривок саме про це. Хто є наш Бог? Як і для чого Він здійснює наше спасіння? Які засоби, переваги і втіхи він дає нам на життєвому шляху, щоб нам зростати в образ Його Сина? Тож давайте зосередимось на Божому слові, і нехай Він відкриває нам Свої глибини.
Подивіться вірш 28: “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”.
Не один раз в житті, від абсолютно різних людей (як віруючих, так і не віруючих) я чув вираз: “все, що стається, стається на добре”. Люди йдуть по життю, проходять різні труднощі з надією, що принаймні в кінці все буде добре. Однак це не завжди працює, принаймні не для всіх. Чесно кажучи, я зовсім не розумію, які підстави так думати є у невіруючих. Звідки така впевненість? Більше того, Боже слово стверджує, що для багатьох людей в кінці все буде зовсім не добре.
Тим не менше Писання в цьому вірші обіцяє, що для тих хто любить Бога, тобто для тих хто покликаний Його постановою (бо інші любити не можуть), все справді допомагає на добре. Проблема є лише у визначенні цього слова “добре”, бо різні люди вважають за добре зовсім різні речі. Наприклад, коли ми читаємо дії, то в 5 розділі бачимо, як Петра заарештували, засудили і побили за проповідь Євангелії, а він йшов додому “радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса” (Дії 5:41). Не кожен буде радіти прийняти зневагу і бути побитим. На минулому тижні п. Яків дуже гарно показав нам, що не завжди наше життя складається, як життя Йосипа з Буття. Не кожного Бог підносить і робить прем’єр міністром. Крім цієї прекрасної історії, в нас є ще 11 розділ послання до Євреїв. Там перераховуються герої віри: Ной, Авраам, Мойсей, Давид та інші. Вони прожили героїчне життя, але той самий Авраам, наприклад, не дочекався здійснення обітниці. А ще про деяких сказано, що вони “бували скатовані, не прийнявши визволення... а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в'язниці... Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних” (Євр.11:35-38).
Коли ми дивимось на такі приклади, на приклади сучасних мучеників (Туреччина, ІДІЛ), в багатьох виникає питання: чи можна і такий результат вважати добрим? І відповідь однозначна: так, можна! Ми вже говорили про ту славу, той дивовижний спадок і Царство, які Батько приготував Своїм дітям разом із Христом. І з цією славою не зрівняються жодні труднощі теперішнього часу. Цей спадок зберігається на небесах для вас. Але, чи є якісь гарантії, що ми це отримаємо?
Відповідь ми бачимо у віршах 29,30: “Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив” (Рим.8:29,30).
Цей уривок називають золотим ланцюжком спасіння. Тут є все: є задум Бога на спасіння, є Його мета, методи і навіть кроки як саме це спасіння здійснюється. Давайте розглянемо його більш детально.
Чому тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою усе допомагає на добре? Бо!, відповідає 29 вірш. Бо є Бог Суверенний і благий, бо Він дещо задумав і Він Сам це здійснює.
По-перше, Він задумав зробити Свого Сина, Ісуса Христа перворідним між багатьма братами. Нам потрібно знати, що все наше життя, наше спасіння, слава і вічне Царство — це все про Ісуса Христа, через Ісуса Христа і заради Його слави. В Ів.17:1,2 в Своїй первосвященицькій молитві, Ісус каже: “Прийшла, Отче, година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому”. Від вічності Бог-Отець привів до Сина обраних, нас з вами. Щоб Він нас викупив і оживив, і з нас влаштував Свою Церкву і Своє Царство.
Для цього, Він діяв за деяким планом: спочатку Він передбачив деяких людей. Так, Він саме передбачив. Він не запустив руку в мішок і не витягнув деяких навмання. Він передбачив, тобто взнав наперед мене, тебе і кожного спасенного, полюбив і відділив. Це був цілком свідомий вибір. Тут не сказано, що Бог вибирав спираючись на якісь наші майбутні заслуги чи досягнення. Тут немає підстав гордитись чи вважати себе кращими за інших. Ні, Бог обрав спираючись на Свої міркування і на Свою любов, але Він обрав нас. Амінь.
Далі, тих, кого передбачив, Він призначив. Усіх, кого передбачив, не деяких. Для чого призначив? Щоб були подібні до образу Сина Його. Призначив, це досить суворе слово, об нього розбилось багато гордих сердець. Тих, хто думає, що це він обрав Бога, тих хто думає, що він робить Богу послугу, коли приходить до церкви, чи відкриває Біблію. Бог справді не запропонував, як в магазині: хочеш чи ні. Він Своєю суверенною волею призначив мене, тебе і кожного спасенного, щоб були подібні до образу Сина Його.
І це дивовижно. Ми дивимось на своє життя, на свої гріхи, немочі, обмеження. Ми думаємо: де я, і де Син Божий? Чи може щось змінити мене? Яка сила може виправити моє зіпсоване серце? І тут для нас благою звісткою звучать слова: ти призначений Творцем бути подібним до образу Сина Його. Ти призначений увійти в славу Його і вічність Його. Амінь!
Як Бог втілює це призначення? Вірш 30: тих, кого Він призначив, Він покликав. Знову усіх, не деяких. І усі, кого Він покликав відгукнулись і прийшли. Бог кого Він покликав, того Він і виправдав ціною Крові Сина Свого, смертю і воскресінням Його. Жертва Христа не потенційно спасає потенційно обраних. Вона абсолютно виправдує, кожного покликаного. І кожного, кого Він виправдав, того Він і прославив.
В цьому ланцюжкові немає жодного кроку, який залежав би від людини і здійснювався би людиною. І коли ми дивимось на цей ланцюжок, то бачимо перед собою насправді Суверенного, насправді Всемогутнього і насправді милостивого Бога. Без волі і дозволу цього Бога у всьому Всесвіті не може відбутись нічого. Немає жодної молекули чи жодного атома, який міг би існувати та рухатись поза Його присудами. І саме тому ми можемо бути впевнені, що кожне Його слово — істина, і кожна Його обіцянка точно здійсниться.
Який же висновок ми маємо зробити, коли дивимось на це величне спасіння і на цього величного Бога? Багато людей починають в цьому місці ставити питання, чому Бог зробив те і не зробив іншого. Але Павло і його адресати в Римі не ставили таких питань. Вони жили в світі, де за Христа людей не просто не розуміли, а гнали і вбивали. Вони жили в світі, де за віру в Христа можна було потрапити на арену в звірячі пазурі чи у вогнище. Тому їхній висновок дуже простий, подивіться вірш 31: “Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?”
Якщо Суверенний Бог обрав тебе від вічності для Свого Царства, то чи може будь хто чи будь що: чи звірі, чи солдати, чи влада, чи біси, чи сатана чи навіть твої власні помилки і недосконалості зруйнувати Божий задум про твоє спасіння? Чи є хтось чи щось, що може зашкодити Йому здійснити задумане? Відповідь очевидна — ні. Коли за нас Бог, то хто проти нас?”
Як же ми можемо бути впевнені в тому, що Бог за нас? Подивіться вірш 32: “Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?”.
Ми можемо бути впевнені в Божій любові і Його благій волі для нас, коли бачимо ту ціну, яку Він заплатив за наше спасіння. Іноді ми, як малі діти, сумніваємось в Божій любові, коли не отримуємо бажаного просто тут і зараз. І, навпаки, занадто високо оцінюємо ті тимчасові речі, якими Бог благословляє нас. Новий автомобіль, зцілення від хвороби, гарна жінка чи підвищення на роботі — все це прекрасні речі. Але навіть без цього ми маємо найвищий доказ Божої любові — Син Божий, піднесений на хрест між землею і небом, щоб заплатити ціну викуплення грішника. Якщо заради нашого спасіння Він заплатив найвищу ціну, з якою ніщо не може зрівнятись, то чи буде Він скупим разом з Ним дати нам усе необхідне для життя та побожності (2Пет.1:3)? Звичайно ні, і Божа благодать рясно проливається на наші життя. Амінь.
Подивіться вірші 33,34: “Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас” (Рим.8:33,34).
Тут Павло знову піднімає питання осуду і звинувачення. Ми зустрічаємось з осудом від людей, які не розуміють нас і не розділяють наших цінностей. Іноді ми самих себе звинувачуємо і засуджуємо. А ще є сатана, який весь час оскаржує обраних Божих. Він знаходить будь який привід і можливість, щоб виявити наші гріхи і недосконалості і заявити: “ось! я ж казав! Він не достойний спасіння, не достойний небес і милості”. Він звинувачує щоб вкрасти нашу впевненість і радість. В Об.12:10 сказано так: “І я почув гучний голос на небі, який говорив: Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його, бо скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч!”. Ось яка його робота і роль — день і ніч оскаржувати святих.
Ми маємо визнати, що його звинувачення не безпідставні, ми багато помиляємось і грішимо і часто самі себе засуджуємо. Але Павло переводить наш погляд з того, хто оскаржує, на того, хто виправдовує і на Христа, Який помер і воскрес і праворуч Бога заступається за нас. Чи є більш безглузда справа ніж звинувачувати тих, кого виправдав Суддя всього? Чи є більш марна справа, ніж оскаржувати тих, кому зарахована праведність Христа? Та сама праведність, яка була придбана такою дорогою ціною? Це те саме, що виносити звинувачення на Самого Агнця Божого. І це ніколи не спрацює. Він чистий і святий, Він той хто сказав: “звершилось” і виконав усі вимоги закону і Божої праведності. Коли Він заступається, ніхто не може заперечити. Амінь.
Подивіться вірші 35,36: “Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення”.
Життя християн у Римі було не простим. Вони весь час зустрічались з недолями, утисками, переслідуваннями, голодом і небезпекою. Нам навіть важко уявити деякі з тих труднощів і обставин, в яких перебували віруючі того часу. Ми вдягнені і ситі, нам не загрожує безпосередня небезпека і меч. Однак, ми маємо свої труднощі, і це не якась єрунда, це досить серйозно. Іноді це зовнішні якісь утиски, іноді це внутрішня боротьба з своїми гріхами. Іноді виникають проблеми, які не вирішуються роками і ми не знаємо, що з цим робити. В такий час в нас виникають різні питання: “чи я спасенний?”, “чому Бог дозволяє мені ці труднощі?”, “чи зможу я це перетерпіти і дійти до кінця?”, “чи справді Бог любить мене?” Я певен, кожному знайомі ці питання і сумніви. І Павло знав, що такі самі питання виникали і у римлян. Тому він укріплює їх і нас говорячи, що Писання нікому не обіцяє спокійного і безхмарного життя. І в нас не вийде втекти від проблем. Що ж нам тоді треба робити?
Подивіться вірші 37-39: “Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!”.
Нам не втекти від труднощів, і нам не треба цього робити. Бо в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. В час проблем і сумнівів Павло спонукає нас укріплюватись любов’ю Ісуса Христа. Сам Павло прожив дуже активне життя, він своїми ногами обходив пів світу, його били палкою і побивали камінням, він тонув в морі і сидів в тюрмі. Але він переконався, що ніщо в цілому створеному світі: ні люди, ні духи, ні події, ні стихії ні явища не можуть зруйнувати любові Ісуса Христа і відлучити нас від неї. Нема в цілім світі нічого такого, що було би більше ніж любов Господа. І в цій любові ми стаємо переможцями і навіть більше, ніж переможцями над усіма труднощами, обставинами чи гоніннями.
Тема цієї проповіді “щоб були подібні до образу Сина Його”. І в цьому уривку ми бачимо, що Бог приготував і наділив нас рясними дарами, озброїв нас усіляким обладунком, щоб ми перемагали і справді чинили в своєму житті так, як Ісус. Він захистив нас від осуду і звинувачень, Він дав нам силу перемагати різні труднощі, Він рясно обдарував нас Своєю вічною любов’ю і дав вірну обіцянку вічної слави. Він справді змінює нас. Нехай Господь допоможе нам кожного дня свого життя дивитися на Ісуса, на Його любов дасть нам силу зростати в Його образ і перемагати для Його слави. Це Бог здійснює в наших життях.