(16): Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі
Хто я є? Звідки прийшов і куди прямую? Що чекає мене попереду? Це питання ідентифікації, і відповіді на них визначають якість мого життя, поведінку і вчинки. Напевне, багато хто з вас бачив мультфільм “Ти особливий” про ляльку Панчінелло. Ця лялька завжди порівнювала себе з іншими і це порівняння завжди було не на користь Панчінелло. Він знаходив себе дуже недолугим, незграбним і мізерним і дуже страждав від цього, аж доки не зустрівся з Майстром, який його створив. В очах Майстра Панчінелло не був нікчемним, в очах Майстра він був особливим. Панчінелло отримав новий статус: він перестав бути невдахою, і став особливим створінням. Його життя сильно змінилось з тих пір.
В сьогоднішньому уривку Павло говорить про те, що ті, хто в Ісусі Христі живе не за тілом, а за духом, також отримали новий статус в житті. Їхнє положення змінилось, бо Сам Господь землі і неба зробив їх Своїми дітьми. Що це значить для нас? Звідки ми беремо впевненість в цьому? Як нам жити в цьому новому статусі? Про це сьогоднішній уривок. Нехай Господь помилує нас і відкриє нам значення і глибину Свого слова.
Подивіться вірші 12,13: “Тому то, браття, ми не боржники тіла, щоб жити за тілом; бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити”.
В минулому уривку Павло говорив, що ми “не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас” (9), “А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність” (10). Тобто, коли Божий Дух, торкнувся наших життів, наш дух ожив, а в серці оселився Христос. Тому тепер, каже Павло, ми, браття і сестри, не боржники тіла, щоб жити за тілом.
Раніше ми були боржники тіла, робили все, чого тіло вимагало, все, чого стара, грішна природа вимагала. Навіть думки не виникало, що можна жити і діяти якось по-іншому. Наслідок такого життя один — це смерть. Але тепер вже все: всі борги сплачено, усіляка залежність розірвана: “Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися” (1Петр.2:24). Тепер, коли Дух Божий живе в нас, ми отримали нову можливість і силу: духом умертвляти тілесні вчинки, перемагати в духовній боротьбі, про яку ми говорили раніше, і головне — жити.
І ось ми бачимо перед собою ці два життя, дві дороги. Одне веде до життя, до плоду і перемоги. Інше — до смерті, бо навіть найдобріше слово і діло в такому житті продиктоване плоттю, тілом і є ворожнеча проти Бога (7). Очевидно, щось сталось в нашому житті, якщо ми раптом зійшли з однієї дороги і пішли іншою. Звідки в наших серцях з’являється відраза до гріха? Звідки береться бажання догодити Богу і прославляти Його? Раніше цього не було, щось змінилось в мені, щось розбудило мій дух, щось діє в моєму житті і веде мене до виконання Божої волі і Його заповідей. І Павло відповідає нам: справді у нашому житті дещо змінилось — ми стали дітьми Божими.
Подивіться вірш 14: “Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі”.
Ті зміни, які відбулись і відбуваються у вашому житті, вони викликані дією Духу Божого і вони свідчать про те, що ми — діти Божі. Як діточок, Дух Святий водить нас, навчає і укріплює, щоб ми зростали в Божій благодаті і Його досконалості, щоб ми більше і більше пізнавали Бога і росли у внутрішній людині, “Бо це воля Божа, освячення ваше” (1Сол.4:3).
Хто ж це такі, діти Божі? В Євангелії від Івана, розділ 8 описується одна розмова між Ісусом та юдеями. Він говорив їм, що єдине спасіння від гріха і свобода для них — вірити в Сина Божого. Але вони відповідали: “Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: Ви станете вільні?” (Ів.8:33). Вони думали, що для того, щоб отримати Божі благословення і спасіння, достатньо народитись серед нащадків Авраама і в них вже все на мазі”. Але Ісус відповів їм: “Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла Авраамові... Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов... Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете” (Ів.8:39,42,44).
Ми бачимо тут, що Писання називає Божими дітьми не тих, хто має якісь привілеї з народження. Це не питання походження чи заслуг. Це питання: чию волю ти виконуєш. І Божі діти виконують Божу волю, люблять Бога і Сина, Ісуса Христа. А діти диявола живуть за бажаннями свого тіла.
Тоді в нас виникає запитання: як же ми, бувши колись дітьми диявола, стали дітьми Божими? Давайте прочитаємо вірші 15,16: “бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче! Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі”.
Тут сказано: завдяки тому, що ви прийняли духа синівства (в оригіналі, всиновлення). Тобто, тому що Бог вас всиновив. Взагалі для юдеїв концепція всиновлення була мало-знайома. Вони жили племенами і родами, там діти завжди були чиїсь. Концепцію всиновлення Павло взяв із римського світу. І там, бути всиновленим, значило те саме, що бути сином. Усиновлений мав ті самі права, привілеї і обов’язки, що й народжений в домі. Можливо, ви пам’ятаєте історію Бен-Гура. Він, був рабом і був приреченим до скону веслувати на галерах. Але його усиновив римський патрицій і його життя повністю змінилось. Всі його колишні провини були забуті, він ніби знову народився з новим ім’ям, новими правами і в новому статусі.
Те саме сталось із нами. Ми ніяк не могли долучитися до Божої сім’ї власними силами. Це взагалі не питання походження, генеалогії, заслуг чи здобутків. Бог-Отець має лише одного Сина, Ісуса Христа, народженого, несотворенного. І тому, лише Він зі Своєї благої волі простягає руку щоб прийняти обраних Своїми дітьми. Щоб для нас з вами стати Батьком. Амінь.
При цьому ми не отримуємо жодного документу: немає свідоцтва про народження, рішення суду чи будь чого подібно, де б говорилось про цей новий статус. Ви не знайдете також особливої родимки на тілі чи знаку на лобі. Для зовнішнього спостерігача все залишиться, як і було. І лише ви знаєте про цю зміну, бо Дух Божий свідчить духу нашому, що ми діти Божі. І це дивовижно. Нам ніде взяти іншого підтвердження чи переконання, як тільки від свідчення Духа Святого, Який завжди нагадує хто ми є і хто є наш Батько.
Які ж переваги ми отримуємо, як діти Божі зараз і в майбутньому?
Подивіться ще раз вірш 15: “бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче!”.
По-перше, ми звільняємось від неволі і страху. Павло вживає тут слово “знов”. Це значить, що раніше ми вже жили у владі духа неволі і страху. Але життя дітей Божих зовсім інше. Життя раба, невільника, наповнене страхом і керується страхом. Він отримує наказ щось робити і йому не потрібно знати навіщо це робити. Він просто робить свою частину бо боїться бути покараний чи втратити свій обід. Страх покарання чи втрати — це те, що направляє його життя. Він знає, що є в безпеці тільки доти, доки приносить прибуток господарю, як тільки він перестане бути корисним, він перестане бути цінним і він боїться цього.
Але життя сина — зовсім інше. Син цінний не тому що приносить прибуток, насправді, він цінний, навіть коли робить якусь шкоду. Син цінний сам по собі і батько любить його. Син не робить свою роботу від паркану і до обіду. Він знає серце батька і його плани, він розуміє його задум і, приймаючи це своїм, працює не через страх покарання, а з любові, поваги і вдячності до батька.
По-друге, тепер ми можемо називати Бога Батьком. Більше того, слово Авва — це звернення, яке виражає найвищу форму довіри і щирої любові. Це — татко. Так лише дитя може приходити до батька. І який батько не залишить своїх справ і не відгукнеться на таке звернення?
Для нас може бути звичним і саме собою зрозумілим, що ми звертаємось до Бога, як до батька. Це стало таким буденним, що ми можемо загубити важливість цього факту. Насправді, для євреїв було неприйнятно, що грішник може прийти до Бога ось так просто і звернутись до Нього напряму. Господь Ісус в земному служінні раз за разом говорив про Бога, як про Батька і цим доводив фарисеїв і книжників до сказу. Відомий німецький вчений Йоахім Єреміас досліджуючи це питання знайшов перше звернення юдея в молитві до Бога, як до Батька лише в Xст., в Італії, і то це було зумовлено сильним впливом християнства. Але Ісус робив це кожного разу, коли молився. І коли учні попросили Його, щоб навчив їх молитись, Він навчив: “Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє,” (Мат.6:9). Унікальний привілей, який мав один лише Син Божий, Ісус, Він дав кожному Своєму учню. І ми приходимо до Отця на Небі, такі як є, щоб відкрити Йому своє серце, і знаємо, що завжди будемо почуті і прийняті, бо він насправді став нашим Батьком. Амінь.
По-третє, ми стаємо співспадкоємцями Христу.
Подивіться вірші 17,18: “А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись. Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас”.
Крім нових відносин, всиновлення має ще й досить конкретне правове значення. Усиновлене дитя стає законним спадкоємцем усиновлювача. Наш Небесний Батько насправді багатий. Чи знаєте ви когось більшого за Нього? Когось, могутнішого, величнішого і щедрішого? Він приготував Своїм дітям дивовижний спадок — Своє славне Царство. Він приготував “спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас” (1Петр.1:4). Це те, що належало одному лиш Ісусові Христу. Але тепер, коли Він зробив нас Своїми дітьми, це належить і нам... “коли тільки разом з Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись”.
Цікаво, що говорячи про всиновлення і спадок, Павло одночасно говорить і про терпіння, вірність і страждання. Але це стає більш зрозумілим, коли ми пам’ятаємо, про історичний контекст в якому написане це послання. Павло пише до християн, які страждають від різних гонінь і труднощів, а найбільші гоніння в них іще попереду. Також, коли ми пам’ятаємо про страждання, які перетерпів Господь Ісус. Виявляється, бути Божим дитям — це не значить, бути вільним від труднощів і роботи. В нас також є служіння і певні труднощі, з якими ми стикаємось в житті. І ми маємо навчитись бути вірними і терпеливими, щоб разом з Ним і прославитись.
Насправді, труднощі і страждання мають всі люди. І віруючі і невіруючі. І до одних і до інших в життя приходять часом дуже важкі і незрозумілі моменти, які дуже важко прийняти. Однак, одна справа, коли ти страждаєш як сирота в цьому світі. Сам один, тобі нема до кого піти з твоєю біллю, тобі нема чого очікувати в майбутньому, в тебе немає жодних підстав для оптимізму і жодного смислу терпіти це. І зовсім інша справа, коли ти терпиш, як Боже дитя. Коли ти маєш Батька, до якого завжди можеш прийти по допомогу і розраду. Коли ти маєш Сина, Ісуса Христа, співспадкоємцем, що ті благословення і щедроти, які Бог приготував Йому, вони належать і тобі. І коли ти пам’ятаєш про велику славу, яка відкриється в нас. Амінь.
Подивіться ще раз вірш 16: “Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі”.
Це свідчення Духу Божого — це міцний фундамент для благословенного християнського життя. Коли ми дивимось на життя Ісуса Христа, то бачимо, що в найважливіші і найвідповідальніші моменти Його служіння, Він отримував це свідчення і підтвердження Свого синівства і Божого благовоління від Самого Отця. “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!” (Мат.3:17). І коли ми виконуємо волю Господню і терпляче несемо своє служіння, коли молимось і в молитві отримуємо сміливість називати Бога батьком, коли ми відкриваємо Писання, Дух Святий так само приходить і до нас і свідчить разом із духом нашим, що ми — діти Божі. Бог — мій Батько. Він вподобав мене. Він радіє дивлячись на мене. Я можу приходити до Нього і не буду відкинутий. Він приготував мені спадок разом з Христом.