Ключові вірші 24, 25
“Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному...”
Сьогодні, після короткої перерви, ми знову повертаємось до послання до Римлян. В минулому розділі ми говорили про те, які плоди приносить в наше життя з’єднання з Христом в Його смерті і воскресінні. Одне з головних — це звільнення від гріха і зовсім нова якість життя. Це життя в якому панує Божа благодать. Це життя, яке приносить плід Богу і прославляє Його.
В сьогоднішньому розділі Павло продовжує цю тему. Він пояснює яку роль і функцію має Закон. Він говорить про духовну боротьбу яка супроводжує життя християнина і вказує нам шлях до перемоги. Нехай Господь відкриє нам розум і серце, щоб слухати і приймати сьогоднішнє слово.
Подивіться вірші 1,2: “Чи ви не знаєте, браття, бо говорю тим, хто знає Закона, що Закон панує над людиною, поки вона живе? Бо заміжня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка”.
Бог встановив з Ізраїлем відносини заповіту. Він дав їм закон і сказав: якщо будете виконувати — матимете життя, як ні — будете покарані. Власне, цей закон діяв за тим же принципом, що і у випадку з Адамом і Євою. Їм потрібно було просто слухатись і виконувати. Важливим в цій ситуації є те, що тут не було передбачено жодного механізму, як можна вийти з цих відносин. Божий Закон — це вічні постанови. “Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все” каже Сам Господь Ісус в Матв.5:18.
Як же тоді Павло може говорити, що ті, хто вірує в Христа тепер живуть не під Законом, а під благодаттю? -- він пояснює це на прикладі закону про сім’ю. Чоловік і жінка не вільні самовільно покинути сім’ю і одружитись з іншою людиною. Вони мають спільні зобов’язання які не можна розірвати. “Що Бог спарував, людина нехай не розлучує” (Мат.19:6). Але якщо один з подружжя помре, тоді той хто залишився — вільний. Він чи вона може знову одружитись чи вийти заміж і це не буде порушенням закону. Так само і ми, через смерть розлучились і вийшли з під дії Закону.
Подивіться вірш 4: “Так, мої браття, і ви вмерли для Закону через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові”.
Він говорить тут, що наш шлюб і зобов’язання до Закону були розірвані смертю. Але помер не Закон. Він залишився живий, здоровий і дієвий. Померли ми, через тіло Христове, коли вірою з’єдналися з Ним в Його смерті і воскресінні. Через смерть Христа ми перестали належати Закону, але тепер належимо Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові. Амінь.
Що ж значить бути вільним від Закону? Чи означає це, що ми тепер можемо робити, що заманеться і не боятись відповідальності? Зовсім ні.
Подивіться вірші 5,6: “Бо коли ми жили за тілом, то пристрасті гріховні, що походять від Закону, діяли в наших членах, щоб приносити плід смерти. А тепер ми звільнились від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обновленням духа, а не старістю букви”.
Те, що ми звільнились від Закону — не значить, що Закон не важливий. Як я вже казав, Закон залишився живий і дієвий. Він має певну роль і функцію покладену на нього Богом і він продовжує виконувати їх. Ми поговоримо про них трохи далі за текстом. Але тут нам треба усвідомити, що ми звільнені не для вседозволеності і безвідповідальності — про це тільки бандити мріють. Ми звільнені, щоб служити нам обновлення духа, а не старістю букви. І ми звільнені, щоб належати Воскреслому з мертвих. Амінь.
Павло каже, що коли ми жили під владою Закону, то жили за тілом, в полоні гріховних пристрастей, що походять від Закону. Тобто, як сильно ми б не намагались виконати і дотриматись Закону, ми не мали жодної можливості звільнитись від гріховних пристрастей і тому програвали раз за разом. Закон вимагав не грішити, але не звільняв від гріха. І кожна поразка приносила все більший і більший осуд.
Це схоже на життя в сім’ї де чоловік і батько — жорстокий і завжди невдоволений деспот. Як би сильно дружина не намагалась догодити йому — він все одно лишається невдоволеним, бурчить і свариться. Їжа не така, порядок в хаті не такий, одяг не такий і так далі. Він ніколи не похвалить, ніколи не скаже: люблю і не подарує квіти. Як би сильно не намагалась діти приносити гарні оцінки, дипломи і медалі, він ніколи не похвалить, не скаже: “ти молодець”, лише: “ти міг би постаратись більше”. Це життя під страшним тягарем і осудом. І саме від такого життя звільнив нас Господь Ісус.
Якщо була колись людина, яка намагалась спастись дотриманням закону і зусиллями — то це був Мартин Лютер. Він став монахом августинського ордену, жив в бідності, багато молився і постився. Він постійно впокорював своє тіло і боровся з гріхом і спокусами. Тим не менше, за його власним свідченням, він жив в постійному відчутті власної гріховності. В монастирі він мав отця-сповідника, якому кожного дня сповідував свої гріхи. В інших монахів ця сповідь проходила за 5 хвилин. Монах згадував якусь свою провинність за останній день, сповідник казав кілька разів прочитати “Аве Марія” і “Отче наш” і все. Однак сповідь Мартина продовжувалась декілька годин кожного дня. Після сповіді він не на довго відчував полегшення і мир, але вже по дорозі назад згадував гріхи в яких не покаявся і знову впадав у відчай. Він постійно відчував, що Бог незадоволений ним, Ісус сердитий на нього і Мойсеєвий закон висить над ним як меч. І так було до того часу доки Бог не відкрив йому, що “Правда бо Божа з'являється в ній (Євангелії) з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою” (Рим.1:17).
Звільнення від Закону — це звільнення від тягаря і осуду, які Закон приносив в наші життя. Це оновлене життя за духом, яке відкрилось нам по благодаті в Ісусі Христі. Це життя з іншою мотивацією і з іншими можливостями. Те, чого не міг зробити Закон — звільнити нас від гріха, зробила жертва і любов Христа, щоб ми тепер приносили Йому вічні плоди праведності. Амінь.
Ми так багато говорили про Закон і різні сумні наслідки життя під ним, що в когось може з’явитись думка, що Закон — поганий. Я не раз чув, коли запрошував в гуртожитках таку думку: “якби Бог не заборонив Адаму їсти від дерева пізнання, то він би не згрішив і ми не мали би жодних проблем”. Таким чином грішник намагається перекласти відповідальність за свою провину на занадто суворий закон чи на Бога, який дав ці закони.
Подивіться вірші 7,8: “Що ж скажемо? Чи Закон то гріх? Зовсім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Закон, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: Не пожадай. Але гріх, узявши привід від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий”.
Тут Павло говорить про те, навіщо Бог дав Закон. Перше, що робить Закон — він виявляє гріх. Адам і Єва згрішили не тому, що Бог дав їм заповідь. Проблема була не в Богові і не в заповіді, а в темряві їхніх сердець. Але завдяки заповіді стало явно і зрозуміло: те, що вони роблять — це гріх. Так само Павло говорить і про пожадливість: якби закон не казав: “не пожадай”, то я би не розумів, що грішу, коли впадаю в пожадливість.
Згадайте, як часто закони, заборони і правила будять в наших серцях не бажання коритись і жити в рамках, а навпаки, порушити ці заборони і бунтувати. І проблема тут, знов таки, не в тому що закон поганий, а в тому, що серце зіпсоване.
Одна з функцій Закону — це дзеркало. Тільки воно показує не те, що зовні, а те, що в середині, в серці людини. Нам не подобається дивитись в дзеркало, коли з’явилось пузо чи друге підборіддя. Тим більше нам не подобається дивитись в дзеркало, яке показує зіпсованість, грішність і темряву наших сердець. Але ж дзеркало не винне.
Вірш 12 каже: “Тому то Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра”.
Ще одна функція Закону — він показує нам Законодавця, тобто Бога, і встановлює правильні стандарти і орієнтири для життя. Закон святий, тому що Бог, який його дав — святий. І ми знаходимо відображення цієї Божої святості в заповідях, які не мають жодної терпимості до гріха і неправди. Закон праведний і добрий, бо Бог праведний і добрий. І, коли в нас не виходить виконувати його, ми не повинні звинувачувати закон чи Бога, нам потрібно усвідомити свою зіпсованість і неспроможність, і звичайно, свою величезну потребу в Спасителі.
Подивіться вірші 14-17: “Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий під гріх. Бо що я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю. А коли роблю те, чого я не хочу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені”.
Тут Павло підходить нас до одного з найбільших конфліктів в житті християнина. Він говорить про наявність гріха в житті християнина. Багато хто взагалі сумнівається, чи це справді Павло про себе говорить та ще й в теперішньому часі. Чи, взагалі, можна застосувати ці слова до відродженого християнина? Однак, судячи по всьому це справді так. І Павло справді говорить тут, що хоча ми звільнені від панування гріха, але не звільнені від його присутності в наших життях. І ще раз: хоча гріх більше не панує, він не головний, хоча ми отримали силу боротись із ним, однак це не значить, що він зник. І для багатьох це стає неприємним відкриттям і досить сильно збентежує.
Ми увірували в Христа. Він відродив нас до життя, пробачив гріхи і виправдав. Він відкрив наші очі, щоб бачити Його славу і милосердя. В наших серцях народилось щире бажання догодити Господу, любити Його всім серцем, виконувати Його волю. Як нам хотілось би, щоб “Раз!” і всі наші думки стали святі. Щоб вмить зникли з вуст неправедні слова. Щоб вмить змінилось серце і вчинки, щоб більше не грішити, не боротись з спокусами. Але так не відбувається.
Ми вже набули певний установлений і звичний хід думок. Ми звикли казати якісь слова ще швидше, ніж навіть думка в голові з’явилась. Ми звикли програвати якимось спокусам і гріхам. І навіть думки не виникає, що з цим можна боротись, чи що з цим треба боротись. Хтось звик ніколи не посміхатись. Не так просто змінити ці звички, і звичайно це не робиться за один раз.
Я пам’ятаю, як я, коли тільки прийняв Христа, мені здавалось, що вже все: Бог зробив мене святим і досконалим. Раптом зникли всі спокуси і гріхи, я відчував себе святішим за Павла. Але коли перша ейфорія зійшла я раптом знайшов, що спокуси нікуди не ділись і я все ще зіпсований грішник. І коли гріхи хіті, невдоволення, заздрості знову і знову приходили в моє життя, я не знав, що робити. Я сумнівався, чи взагалі я спасенний. Мені здавалось, що всі уривки з Біблії про відпадання від благодаті — це про мене. Я відчував себе, як пес, який повертається на блювотиння своє. Чи зникла ця боротьба зараз, через 16 років? - ні! Але коли я знаю свій реальний стан, я не стану покладатись на свої сили, я знову й знову прийду до Господа і Він дасть перемогу.
Часто людина, приходить на вивчення Біблії і спочатку досить швидко і безтурботно просувається від вивчення до вивчення. Але в якийсь момент Боже слово починає викривати гріхи, діяти в серці. Вона зустрічається з духовною боротьбою, якої не знала раніше і якої не хотіла. Їй нема куди вертатись, бо вже щось взнала про Бога, і вперед іти також лячно. Але, насправді, саме тут і починається духовне зростання і шлях освячення. І дуже важливо зробити наступний крок.
Для мене було прекрасним відкриттям і укріпленням, що така духовна боротьба — це не лише в мене. Що інші також змагаються з гріхом в своєму житті і перемагають його. І навіть ап. Павло не був винятком. Іноді нам здається, що це була залізна людина без недоліків і слабкостей. Але в цьому уривку він дуже чесно розказує про боротьбу в своєму серці.
Він каже: “Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню” (18,19).
Він відчував себе наче в’язнем у власному тілі. Розум хоче догоджати Богу, а тіло чинить зовсім інше. Він говорить про військові дії і полонених у віршах 22-23. Його серце і розум стали полем битви між Божим і грішним. І раптом ми чуємо цей зойк: “Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?” (24).
Напевне, кожен з нас хоча б раз у житті мав таке відчуття: “нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?” Відчуття, коли немає всередині сил до боротьби, коли всі методи випробував, коли справді усвідомлюєш, що не живе в мені, цебто в тілі моїм добре і сам я з цим ніяк не впораюсь.
Але Павло не зупиняється на цьому. Він робить наступний крок. Подивіться вірш 25: “Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному...”
Зі своєю гріховністю і обмеженістю, зі своєю боротьбою він приходить до Ісуса Христа, Господа нашого і дякує Йому. Бо в Ньому одному є перемога над гріхом і справжнє звільнення. І далі Павло приводить нас до 8го розділу, до виправданого життя, до життя за духом, до життя в перемозі Ісусом Христом.
Ці слова: “нещасна я людина” ніколи не повинні стати для нас виправданням чи приводом опустити руки і не боротись. Нещасна я людина, тому нічого не буду робити. Ні! Навпаки, це точка від якої треба відштовхнутись, щоб визнавши свою неспроможність, встати і прийти до Того, Хто “...вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою” (Кол.1:21,22) Ми не повинні дивитись на себе. Нам потрібно дивитись на Ісуса Христа, Господа. В Ньому наша сила і перемога.
Сьогоднішній уривок говорить нам про звільнення від тягаря Закону. Бог справді через тіло Христа дав нам нові відносини з Ним, щоб ми тепер не мучились під осудом, але щоб приносили Йому гарний плід в оновленому житті.
Християнин веде духовну боротьбу. Ця боротьба триває все життя. Але перемога є в імені Господа Ісуса Христа.