(25): “Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь”
Декілька років тому студентська християнська організація InterVarcity, вирішила розповсюдити в студмістечку одного з британських університетів буклет. В ньому вони розмістили текст Рим.1:18... і далі. Але особливість буклету була в тому, що Біблійний текст вони склали так, ніби він був написаний зараз, сучасною мовою. Там не було посилань на Біблію і не був зазначений автор. Не встигли вони розповсюдити багато цих листівок, як їх вже викликала університетська влада. І їм, по-перше, заборонили надалі розповсюджувати їх, і по-друге, від них вимагали видати автора цієї “образливої писанини”. Про що це говорить? Я думаю, тут можна знайти декілька висновків. Але серед них точно будуть два: по-перше, ми бачимо, що, як і попереджував Господь, світ ненавидить Євангельску істину, він активно протистоїть їй. Світ проявляє толерантність до будь-яких поглядів і вірувань, але як тільки мова заходить про Євангельску істину, толерантність кудись раптово зникає. І, другий висновок, який ми можемо зробити — що ці слова, написані колись давно Павлом, дуже точно описують ту реальність, в якій ми живемо сьогодні.
Колись Мартін Лютер сказав, що послання до Римлян — це найбільш чисте Євангеліє зі всіх, що є в Писанні. І не дарма. Звичайно, певні уривки в ньому вимагають від нас роздумів, вони далеко не легкі. І деякі місця, в тому числі і сьогоднішній уривок, вимагають серйозної праці, щоб зрозуміти і прийняти їх. Але коли ми приходимо до розуміння цієї істини Павлового послання, перед нашими очима розгортається таке прекрасне Євангеліє і така Божа слава, яка змінює нас і робить переможцями через Того, Хто полюбив нас, через Ісуса Христа (Рим.8:37). Тож нехай Господь відкриє наші серця і вуха, щоб бачити Його волю і приймати її в цьому слові.
Подивіться вірш 18: “Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою”.
Яке перше слово цього уривку? -- він починається з короткого слова “бо”. Я дуже люблю уривки, які починаються з цього слова :). Те, що ми вивчаємо сьогодні, нерозривно зв’язане з тим, що ми вивчали минулого разу. Воно доповнює його і відкриває його глибокий смисл і значення.
В минулий раз ми говорили про Євангелію, яка є Божою силою на спасіння усілякому віруючому. І закінчувався минулий уривок віршем 17, де Павло каже: “Правда бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою”. Тобто, в ній, в Євангелії, кожному хто вірить відкривається і стає доступна Божа досконала праведність.
Чому це так важливо для нас? Чому нам потрібна ця Божа праведність? Яка проблема існує, яку ми не можемо вирішити самі і нам для цього потрібна праведність Самого Бога? Відповідь ми бачимо у вірші 18: бо на всяку безбожність людини, на всяку неправду людини відкривається Божий гнів. Не на деякі неправди, не на якісь особливі неправди, але на всяку неправду і безбожність відкривається Божий гнів.
Любі мої, чи це не про нас написано? Чи є може хоч одна людина в цій залі, яка могла б сказати: я не маю жодного гріха і жодної неправди? Нема таких. Тоді виходить Божий гнів — це те, з чим ми мали би одного дня стикнутися. Що ж таке Божий гнів? Це, звичайно, Божий остаточний осуд і прокляття усього людського гріха. Це Його відторгнення і огида всього, що є неправедним. Це Його гнів на все, що неславить Його, проти всього, що принижує Його велич, Його славу, Його праведність, проти всього, що повстає проти Його суверенності і влади.
Але сьогодні люди так мало знають про цей гнів Божий. Він не лякає їх. Він не здається для них великою проблемою. Невіруючі кажуть: “...Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння” (2Петр.3:4). Вони роблять зле, вони лихословлять Бога, відкрито протистоять Йому, але Бог залишається мовчазний, з неба не падає вогонь і не палить безбожників. Тому вони думають, що можна не боятись кари, можна продовжувати робити неправду. Ті ж хто ходить до церкви, чують проповіді про безумовну любов і гнів Божий видається їм надто примарним, їм здається, що Бог такий милий, такий хороший. О, хіба Він здатен на гнів? Хіба слова про вічне осудження можна сприймати буквально? Ні, -- думають вони, -- так не може бути. І тому власні гріхи також не видаються їм серйозною проблемою.
Але я певен, і Павло дуже ясно показує це через своє послання: ми не можемо осягнути і оцінити велич того спасіння, яке Славний Бог дав нам в Євангелії Ісуса Христа, якщо не осягнемо також весь жах Божого гніву і, одночасно, свого скрутного, безвихідного становища, своєї глибокої потреби в Божій праведності і Його спасінні. Власне про це говорить весь текст з Рим.1:18 до Рим.3:20. Павло послідовно показує, що нема жодного способу грішнику виправдатись самотужки: ні незнанням, ні походженням, ні ділами закону — жодного способу, “щоб замкнути всякі уста, і щоб став увесь світ винний Богові” (Рим.3:19). І тільки потім він показує, як Божа праведність і спасіння виявились в Ісусі Христі.
Це слово “гнів”, яке вживає Павло (грецькою ὀργή), це не просто незадоволення, це палаюча, шалена лють, яка загорілась і її не спинити, аж поки її предмет не буде знищено повністю. І, звичайно, ми знаходимо образи цього гніву в історії людства і в Писанні. Потоп часів Ноя — величний образ праведного Божого суду на людські гріхи, і також це подоба остаточного суду над усім грішним світом. Ще один — Содом і Гомора — образ вогняного Божого гніву, який проливається на голови грішників. Ми знаходимо описи Божого гніву в пророків, наприклад Ісая каже: “І Я топтав їх у гніві Своїм, і чавив їх у люті Своїй, і бризкав їх сік (в інших перекладах кров) на одежу Мою, і Я поплямив всі шати Свої... Бо день помсти у серці Моїм, і надійшов рік Мого викуплення!” (Іс.63:3,4). Також ми знаходимо описання праведного гніву Божого в книзі Об’явлення 6ий розділ. Там змальовується як руйнується весь видимий всесвіт, небо згорнулось і зорі впали, усі гори та скелі зрушились з місця, трясуться, розпадаються на шматки, але люди в жаху біжать не від них, а до них і “кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!... Бо прийшов це великий день гніву Його, і хто встояти може?” (Об.6:16,17).
Але якщо нам потрібне тверде переконання в реальності гніву і суду Божого на всяку неправду, нам не потрібно оглядатись в часи Ноя чи Содому, і не потрібно заглядати в майбутнє. Нам достатньо поглянути на Спасителя на хресті, який в годину найбільшої туги і страждання кричить в небеса: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мар.15:34). Ця неймовірна реальність — Син Божий залишений Отцем на хресті — це і є найбільший доказ серйозності гріху і гніву Божого, що з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей. Амінь.
Яку ж саме правду гамують люди в своїй безбожності і неправді?
Подивіться вірші 19,20: “тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання” (Рим.1:19,20).
Це правда про Бога, про Його вічну силу і характер, які Бог відкрив людям. Тут мова йде не про те об’явлення Бога, яке ми знаходимо в Біблії, його ми також гамуємо, звичайно. Але це універсальне об’явлення, яке Бог розлив у всьому всесвіті, в природі, в тому як все живе і співіснує і рухається. Це знання не приховане, воно явне. Воно стає очевидним, достатньо лиш подумати.
Цікаво, що вірш 20 став двигуном наукового знання в Європі XVI-XVII ст. Блез Паскаль, Ісаак Ньютон та інші, взнавши, що Бог відкрив знання про Себе в природі, виробили сучасний науковий метод, і класичну науку, щоб знайти відкриття про Бога в творінні. Але сучасні науковці використовують їхні плоди, щоб дискредитувати і гамувати Божу істину. Я був вражений скільки обману і фальсифікацій було зроблено, скільки зусиль було докладено, щоб очевидну істину про Творця замінити безглуздими ідеями про зародження життя, еволюцію і т.ін.
Сьогодні досить модно вважати себе агностиком. Це зручна позиція. Агностик не каже: “Бога нема”. Він каже: “в мене нема достатньо доказів”. Але це — лицемірство. Правда про Бога явна, тому що найкращий вчитель, Сам Бог, навчає нас. Це не той випадок, коли ми можемо сказати “Бог дуже мало виявив Себе”. Ні. “...те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив” (19). Як сьогодні, я пам’ятаю один ранок свого життя. Я прокинувся в своїй кімнаті в гуртожитку. У вікно світило сонце, а за вікном співала пташка. І перша думка яка з’явилась в моїй голові була: “Бог є”. І тоді я зрозумів: моє життя справді змінилось. Бог не втомлюється свідчити про Себе через творіння. Народження кожного нового дня — це Бог. Сонце, що гріє і добрих і лихих також говорить нам про Бога. Земля, яка дає врожай і годує і тварин і людей свідчить про Бога. Кожен листочок, кожна травинка, кожна краплинка роси — все це свідчить про мудрого і люблячого Творця. І, кінець кінцем, сама людина створена за образом і подобою Божою, з інтелектом, з емоціями, з високим духом, створена щоб мати відносини з Богом, щоб поклонятись Богу. Створена таким чином, щоб Бог був явний для нас в наших думках і совісті. Все це свідчить про Творця. Як можна знехтувати цим? Але, виявляється, можна. І ця істина не просто нехтується, вона активно і посилено гамується неправдою. Тому висновок, до якого приходить Павло, звучить у вірші 20: “Так що нема їм виправдання”. Тим хто відкидає правду про Бога, тим хто гамує правду неправдою нема виправдання. Гнів Божий справедливий!
Нам завжди здається, що є якісь обставини, які можуть нас виправдати. Люди кажуть: “не я такий, життя таке”. Люди намагаються перекласти свою відповідальність на суспільство, на культуру, політиків, президента... Але Писання каже: “нема їм виправдання”. Це особиста відповідальність кожного перед Богом. І подивіться, що криється за цими словами — там жах і безвихідь і сморід пекла.
Подивіться вірші 21-23: “бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів”.
Що стається з людиною, коли вона вирішує не прославляти Бога, як Бога і не дякувати Йому? Наслідок такого вибору — нікчемні думки, безумство і сліпота. Людина перестає бачити ясно і в житті такої людини або суспільства відбувається тотальна підміна. Павло говорить про неї у віршах 23, 25 і 26.
Що найперше вони підмінили? Вірш 23. Вони замінили славу нетлінного Бога на подобу образа тлінної людини. Бог прийшов до них. Бог відкрив їм Себе, Свою вічність, Свою нескінченність, Свою славу. Але як відповіла людина? Людина сказала: мені це не потрібно. Чи може бути щось більш безглузде і трагічне: відштовхувати чисту і живу воду і пити з брудної калюжі, відкидати вічне світло і сидіти в темряві, відкидати щось справді цінне заради пороху? Це безглуздо, і Божу відповідь такій людині ми бачимо у вірші 24: “Тому то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли тіла свої”, також вірш 28 каже, що як “вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений”. Бог каже Своєму зіпсованому творінню: “добре, нехай буде воля твоя”.
Люди кажуть: “якщо Бог хоче когось покарати, Він забирає розум”. Але це не так. Грішна людина і так вже має зіпсований, потуманений розум розбещений гріхом. Бог просто залишає грішника. “Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється... Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його” (Об.22:11,12).
Друга підміна, яку ми бачимо, це вірш 25: “Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь”. Відкинувши істинного Бога, люди побудували свою релігію. Релігію поклоніння творінню замість Творця. Уявіть собі якогось марсіянина, який би прилетів на землю і, не знаючи мови і історії міг би судити по нас лише по наших справах і цінностях. Яку релігію він би побачив панівною на землі? Чи побачив би він любов, жертовність, служіння? Ні. Він побачив би, що наша релігія — це чуттєві насолоди. Він побачив би, що наш бог — це жадібність і матеріальні блага. Він побачив би, що ми вбиваємо і ненавидимо одне одного через егоїзм і заздрість. Мільйони людей мучаться і страждають в цьому поклонінні порожнечі і неправді. Вони не мають миру, вони виснажені, бо всі сили віддали на те, щоб гамувати правду, яку Бог так наполегливо і потужно являє, своєю неправдою.
Яка третя підміна? Подивимось вірш 26: “Через це Бог їх видав на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне”. Люди замінили природне на протиприродне. Павло зображує це на прикладі гомосексуальних відносин. Але це не єдине протиприродне, що є в нашому житті. Бо коли батьки кидають дітей, а діти не коряться батькам — це також протиприродне. Коли молоді люди навмисне нівечать свої тіла — це також протиприродне. Коли людина живе не в залежності від Бога, а в залежності від алкоголю, наркотиків, похвали чи гордості — це також протиприродно. Але це наче вир затягує людину в усе глибшу і глибшу прірву. І знаєте, що страшно? Це вірш 32: “Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти”, але замість того, щоб розкаятись, вони роблять вигляд, що все добре, що так і має бути, що всі так мають жити. Я пам’ятаю, як в ліцеї нам не хотілось ходити на уроки. Але самому прогулювати лячно — бо покарають. Але якщо підбити всю групу прогуляти, тоді ок, бо всіх же не покарають. І грішники роблять так само: вони знають, вони бояться, вони мучаться і щоб виправдати себе вони інших підбивають жити так само, ніби від Божого гніву можна врятуватись кількістю.
І в мене лишається питання: чи є якась надія для грішника в цьому безвихідному становищі? І Писання дає дві відповіді на це питання.
1Кор.6:9-11: “Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони!” Чи є якась надія? Ні! Це перша відповідь. Жоден з таких людей, жоден з нас, в такому стані не може увійти в Царство Боже. Тож чи є надія? О, так! Бо Павло продовжує: “І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога”. Ісус Христос — наша надія. Він змінює нас. І нема різниці, чи ти був розпусником, чи п’яниця, чи користолюбець, чи навіть мужеложник, але Господньої благодаті достатньо, щоб змінити такого грішника. Тут не говориться, що боротьба буде простою і швидкою, але це можливо, бо Бог Сам змінює грішника, бо “Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?” (Рим.8:32). І маючи таку впевненість в Божій благодаті і любові, ми, без жодних виправдань, але надіючись лише на милість Його, приходимо до хреста, де Господь Ісус вже прийняв святий гнів і осуд Божий за мої гріхи, за мою розпусту, за мою заздрість, мою жадобу, моїх ідолів і злодійства. І Він виходить назустріч, обіймає і каже: “ти був таким, але Я омив тебе, освятив і виправдав, Я зміню тебе і приведу в славу”.
Відповідь для кожного грішника — в Ісусі. Надія для зіпсованого світу — в Нім однім. Прийди до Ісуса. Приведи до Ісуса змученого. І в Ньому ми знайдемо спасіння і вічне життя.