Ключовий вірш 23:10а: “Потім Давид щиро заволав у молитві”
У сьогоднішньому слові Давид продовжує відчайдушно боротися за своє життя. Багато разів він був на волосину від смерті. Давиду могло здатися, що весь світ проти нього. Але що важливо: Давид не просто прагне вижити. Він шукає волю Бога і намагається виконати її. Нехай Бог допоможе нам сьогодні навчитися у Давида.
Звернемося до 1-ого вірша: “Давидові доповіли, що филистимці вчинили облогу навколо Кеїля, і грабують зібраний врожай”. Кеїль - це місто в Юдеї. Филистимці - це були споконвічні вороги Ізраїльтян. Але в даному випадку мета їх нападу була не завоювати Ізраїль, а просто забрати врожай. Фактично, вони виступають тут у ролі самої звичайної банди, яка займається грабунком. Вони підібрали найбльш владий час: саме коли зібрали врожай. Вони не прийшли, коли врожай ще не достиг, чи коли більшу частину його вже з’їли. Вони прийшли як тільки його зібрали щоб забрати весь.
Давиду доповіли що филистимці обложили Кеїль і грабують врожай. В минулому уривку ми вивчали, як до Давида прийшло 400 людей, і Давид став їхнім ватажком. Ви ніколи не задавали собі питання, а що їли Давид і його люди? Швидше за все Давид і його люди підробляли на життя охороняючи людей, зараз сказали б надаючи охоронні послуги, і як вдячність за це отримували від людей частину продуктів (25:15). Вони не були грабіжниками, вони не грабували все, як филистимці, вони охороняли, і отримували свою частину. Можливо, місто Кеїль було під їх охороною.
Але цей випадок з Кеїлем був особливим: на місто напала ціла армія, а в Давида було лише 400 людей, які очевидно не могли подолати професійну армію филистимців. І коли Давиду повідомили про цю осаду, він міг сказати: “То не моя справа. Хай Саул охороняє Юдею і веде війни з филистимцями, то його прямий обов’язок!” Це дійсно був прямий обов’язок Саула, але велику частину сил та часу Саула відтягувала діяльність щоб знайти та вбити Давида. В цілому Давид міг просто сховатися, переселитися в сусідню країну, змінити свою зовнішність - збрити бороду чи постригтися наголо. Своїх родичів він відвів до Моавського царя. Моав на той час був нейтральною до Ізраїля країною. Ба більше, так у Давида були родичі - його прабабуся Рут була моавітянкою. Давид міг би там оселитися і організовувати своє життя. Але Бог послав Свого пророка, через якого наказав Давиду йти у свою землю, в Юдею, і там жити. Там на Давида як на дику тварину полював Саул з великою армією. Але Давид прийняв Божий наказ і почав жити серед свого народу. І Давид почав нести відповідальність за свій народ. Коли до нього прийшло 400 людей, він не відіслав їх, сказавши: “Чого прийшли? В мене самого нічого немає!” Давид став піклуватися про них. І він піклувався про народ Ізраїля. Тому він почав шукати можливість як допомогти жителям Кеїля.
У віршах 2-4 ми читаємо:
2 Тому Давид звернувся до Господа із запитанням: Чи можу я виступити й перемогти отих филистимців? І Господь відповів Давидові: Йди, – ти розіб’єш филистимців, і врятуєш Кеїль!
3 Але люди Давида заперечували: Якщо нам вже тут, в Юдеї, страшно, а що буде, коли ми підемо в Кеїль проти війська филистимців?
4 Тоді Давид ще раз запитав у Господа, і Господь йому відповів: Вставай і вирушай на Кеїль, і Я віддам филистимців у твої руки!
Ми бачимо, що двічі в цих віршах Давид звертається до Господа. Скоріше за все, йому самому не хотілося йти спасати Кеїль, тому що це було надто ризиковано. Його людям точно цього не хотілося. Але те, що Давид звертався до Господа говорило про те, що він шукав Божу волю. Він намагався привести своє життя у відповідність з Божою волею. І двічі він отримав від Бога відповідь що потрібно діяти. У вірші 5 написано:
5 Отже, Давид виступив разом зі своїми людьми на Кеїль, і воював проти филистимців. Він захопив їхню худобу і, завдавши їм нещадної поразки, Давид визволив мешканців Кеїля.
Коли Давид діяв згідно Божої волі, то мав успіх і отримав велику перемогу.
Звернемося до 6-го вірша:
6 Так сталося, що коли Авіятар, син Ахімелеха утікав до Давида в Кеїль, він прихопив із собою ефод.
На перший погляд видається незрозуміло, навіщо він вставлений саме в цьому місці. Насправді тут відкривається яким чином Давид дізнавався Божу волю. Тут згадується ефод. Ефод - це був такий фартух, який носив первосвященик Ізраїля. Цей фартух містим два камені - Урім і Туммім, через які первосвященик дізнавався Божу волю. Ми дуже небагато знаємо про сам цей процес, але важливо знати, що вже в час Давида Бог поступово відходив від цього способу відкривати свою волю, і почав в основному відкривати її через пророків.
А чим у цей час був зайнятий Саул? Вірші 7-8 розповідають:
7 Коли ж Саулові повідомили, що Давид увійшов у Кеїль, то Саул сказав: Віддав його Бог у мої руки, адже він сам себе замкнув, увійшовши до міста, де брами мають засуви.
8 І Саул мобілізував усіх чоловіків на війну, аби вчинити облогу Кеїля, й упіймати Давида, а також людей, що з ним.
Сталося, власне, те, чого і боялися люди Давида: так, вони спасли Кеїль, але виявили себе. Коли Саул дізнався про це, то сказав: “Віддав його Бог у мої руки”. Схоже що Саул цілком свідомо вважав, що коли Давид осів у Кеїлі, то Бог віддав його у його руки. А якщо так, то звідси видно, що Саул поступово встрачав розум. Він не вважав, що діє із заздрощів і хоче розправитися з політичним оппонентом. Він вважав, що виконує Божу волю коли хоче впіймати та знищити Давида. Саул - це хороший приклад того, що гріх робить з людиною, як та не ідентифікує, не розкаюється і не бореться з гріхом. Напочатку Саул був гарний сором’язливим хлопцем, який, здавалося, навіть мухи не образить. Коли він ослухався Божого наказу і пощадив царя амалекітян та їх худобу, це не здавалося таким вже й значним проступком. Але Саул, здавалося, навіть не усвідомлював своїх гріхів і не розкаювався в них. Врешті решт він зіпсувався настільки, що вбивство Божого помазаника Давида почав вважати Божою волею.
Порівняння Давида і Саула тут просто напрошується. Здається що обидва з них намагалися виконати Божу волю. Але так не буває, що Божа воля одночасно в тому, щоб Давид лишився жити і щоб він помер. Хтось один з них був неправий. Давид спас Кеїль. Саул же планував обложити Кеїль лише заради того, щоб упіймати одну людину. Його не цікавили мешканці Кеїля, і він був готовий морити їх голодом. Він залишав їм лише два варіанти: якщо вони люблять Давида, то помруть голодною смертю, або ж вони мають видати Давида. Саул перетворювався на потвору.
Звернемося до віршів 9-12:
9 Довідавшись, що Саул готує проти нього лихо, Давид звелів священику Авіятару, аби той приніс ефод!
10 Потім Давид щиро заволав у молитві : Господи, Боже Ізраїлю! Твій слуга достеменно дізнався, що Саул має намір учинити облогу Кеїля, аби через мене зруйнувати ціле місто.
11 Отже , скажи , чи видадуть мене мешканці Кеїля в його руки? Чи, справді, прибуде Саул, як стало відомо Твоєму слузі? Господи, Боже Ізраїлю! Відкрий це Твоєму слузі! А Господь відповів: Він дійсно прийде!
12 Тоді Давид запитав: Чи видадуть мешканці Кеїля мене і моїх людей Саулу? І Господь відповів: Видадуть!
На перший погляд здавалося очевидним, що жителі Кеїля не мають видавати Давида, так як він тільки що врятував їх від филистимлян. Здавалося неможливо подумати, що вони здатні видати Давида. Але люди є люди. Їх можна зрозуміти: вони боялися Саула. Вони знали, що Саул знищив ціле місто священиків, і знали, що він не помилує нікого, якщо вони відкрито стануть на сторону Двида. Коли Давид запитав Бога, то отримав ясну відповідь: Саул прийде за ним, і жителя Кеїля його видадуть. Давид з людьми знову були змушені тікати.
13 Тоді Давид, разом зі своїми воїнами, – близько шестисот чоловік, – зібрались і залишили Кеїль, ховаючись, де прийдеться. Коли повідомили Саулові, що Давид залишив Кеїль, то він відмінив свій похід.
14 Давид же певний час перебував у пустелі в недоступних печерах, потім у нагірній місцевості пустелі Зіф . Хоча Саул щодня шукав його, проте Бог не віддавав Давида в його руки.
Коли ми читаємо ці вірші складається враження що Давид перебуває на межі виснаження, що ще залишилося зовсім трішки і він зламається. Йому було надзвичайно важко постійно блукати пустелею. День за днем Саул шукав його смерті. І, те, що зробив Йонатан, було як ковток свіжого повітря для Давида.
15 Якось Давид дізнався, що Саул знову чигає (полює) на його життя. Тоді Давид якраз знаходився в пустелі, неподалік міста Зіф у лісі (у Хореші).
16 Йонатан, син Саула, вирішив відвідати Давида в лісі. Він укріпив його дух у надії на Бога,
17 сказавши йому: Не бійся, адже рука мого батька Саула не досягне тебе! Ти будеш царем над Ізраїлем, а я буду другим після тебе. Мій батько Саул також знає про це.
18 Вони ще раз обидва уклали (поновили) Заповіт перед Господом. Тож Давид залишився у лісі (у Хореші), а Йонатан повернувся до свого дому.
Йонатан мав дар зміцнення, дар підбадьорення інших. І він прийшов щоб зміцнити Давида. У вірші 16 говориться, що Йонатан допоміг Давидові знайти силу в Бозі. Фактично він сказав Давидові: «Не бійся. Так, мій батько хоче тебе вбити, але в нього нічого не вийде. Ти будеш царем над Ізраїлем, а я буду другим після тебе”. Йонатан не жалів Давида, а допоміг йому знайти силу в Бозі. Він сказав Давидові, що Бог неодмінно зробить його царем над Ізраїлем, незважаючи на нинішні обставини. На той час Давид, можливо, вже замислювався над тим, коли ж він стане царем стане царем. Минуло вже чимало часу відтоді, як Самуїл помазав його на царство, а він все ще продовжував ховатися від Саула. Він міг почати сумніватися в Божій волі щодо його життя. Йонатан запевнив його, що Бог зробить так, щоб це сталося. Йому просто потрібно було триматися Божої обітниці. Ми вчимося на прикладі Йонатана, що повинні допомагати нашим друзям знайти силу в Бозі. Нам легко сказати щось, щоб вони почувалися добре, але не допомогти їм віднайти силу в Богові. Але справжній друг повинен робити свого друга сильнішим у Бозі.
Звернемося до віршів 19-20:
19 Тим часом мешканці міста Зіф (зіфійці ) прийшли до Саула в Гіву з донесенням: Давид ховається неподалік нас в неприступних руїнах, у лісі (у Хореші ), на узгір’ї Хахіли, що південніше Єшімона.
20 Тому приходь, царю, коли лише побажаєш, а вже нашою справою буде видати його в руки царя!
У Саула скрізь були шпигуни. Завжди знаходилися люди, які намагалися вислужитися перед царем і отримати для себе якусь вигоду. Сумно, але мешканці міста Зіф, які прийшли до Саула видати Давида, були нащадками легендарного Халева, який разом і Ісусом Навином завойовував обіцяну Богом землю (1 Хр.2:42). Так, у Халева була велика віра, яку визнав Сам Господь. Але коли його нащадки не пильнували свою віру, то опустилися, і це сумно. Саул послав цих людей розвідати більше інформації про Давида, і потім вирушив на його пошуки. Вірші 26-28 розповідають:
26 Тож Саул йшов з одного боку гори, а Давид зі своїми людьми – з протилежного боку гори. І от, коли Давид з поспіхом пробував утікати від Саула, а Саул зі своїми людьми старався оточити Давида та його людей, аби їх захопити,
27 до Саула прибув вісник зі словами: Якомога швидше повертайся, адже филистимці вторглись у наш край!
28 Тому Саул припинив переслідування Давида, й поспішив назустріч филистимцям. Тому те місце має назву: Скеля Поділу (Села-Гаммахлекот).
Розв’язка настала несподівано: в той момент, коли Саул якраз мав вийти на Давида і піймати його, прийшов вісник з терміновою новиною: “Филистимці вторглися у наш край!” Саул мав припинити переслідування і виступати назустріч филистимцям. Очевидно, що Бог був вірний Своїм обіцянкам і захищав Давида.
На завершення: у цьому слові ми бачимо Давида у великій небезпеці з масою проблем. І, тим не менше, він шукає та виконує Божу волю: зокрема тут спасає жителів Кеїля. Коли ми в особистих труднощах, ми не хочемо думати про інших, і прагнемо замкнутися лише на наших проблемах. Але Бог показує тут інший принцип: шукати Його волю, виконувати її, допомагати іншим, і тоді Бог Сам попіклується про тебе.