(7): Тож священик дав йому посвячені хліби, тому що не було там іншого хліба, а лише Виставні хліби, які приймають з-перед Господньої присутності, аби покласти свіжий хліб того самого дня, коли приймають попередній
Ми повертаємося до вивчення 1Самуїлової книги. Оскільки в нас була досить довга перерва, я хотів би коротко нагадати, що передувало подіям, про які ми читаємо сьогодні.
Як ви, напевно, пам’ятаєте, перемога над Голіафом принесла юному Давиду велику славу і відкрила йому великі можливості. Він мав людей в підпорядкуванні, став зятем царя. Водночас Давидова слава і популярність стала причиною заздрості і ворожого ставлення царя Саула до нього. Саул не раз і не два намагався вбити Давида, але Бог беріг його в тому числі і завдяки дружбі, що пов’язала Давида і Саулового сина, Йонатана. Раніше Йонатанові вдавалося втихомирити Саулову ненависть і переконати його не шкодити Давиду. Але минулий розділ став певним водорозділом. Йонатан дуже ясно зрозумів, що намір царя – вбити Давида і він цьому ніяк не зарадить.
В 20му розділі ми вчилися вірі і широкому серцю царевича Йонатана. Він не шукав власної вигоди. З ризиком для життя він до кінця намагався допомогти своєму другу Давиду. Наприкінці 20го розділу ми бачимо зворушливу сцену, в якій Йонатан і Давид поновлюють перед Богом свій завіт дружби і прощаються назавжди. Віднині для Давида усі мости спалені. Шляху назад нема. Попереду – повне небезпек і боротьби майбутнє.
В уривку, який ми читали сьогодні, Давид не виглядає, як герой віри. Навпаки, він боїться, він бреше, щоб врятувати своє життя, врешті він стає причиною загибелі невинних людей. Здавалося б, чого ми можемо навчитися з цього уривку? На щастя, саме Писання дає нам відповідь. Ці події стали основою для двох Псалмів в яких Давид говорить про те, чого він навчився через ці події і про Бога, Який був із ним. Так само, як і Давид ми не завжди діємо, як герої віри, правда? Часом ми сповнені тривог і сумнівів і чинимо зовсім не так, як личило б християнам. Нехай Господь допоможе нам зараз і навчить, де нам шукати зміцнення і підтримки, коли нас огортає страх.
Подивіться вірші 1-4: «Після цього Давид піднявся і пішов, а Йонатан повернувся в місто. Давид же прибув у Нов, до священика Ахімелеха. Переляканий Ахімелех вийшов назустріч Давиду, й запитав його: Чому це ти один, і нікого з тобою немає? А Давид відповів священикові Ахімелехові: Цар доручив мені важливу справу, звелівши мені: Нехай ніхто не знає про цю справу, задля якої я тебе посилаю, і яку я тобі доручив! Тому своїх людей я залишив в умовленому місці. Отже, якщо маєш під рукою п’ять хлібів, дай мені, або, що знайдеться».
Після розставання з Йонатаном Давид подався до міста Нов. Це було невелике місто у племені Веніаміна в якому жили священики. Воно знаходилося всього лиш за приблизно 3км від Ґіви Саулової. В ті часи там знаходився Божий намет, скинія, тоді як Ковчег Завіту все ще залишався в Кір’ят-Єарімі (1Сам.7:2). Люди приходили туди, щоб приносити Богу жертви, молитися і через священика питати про Боже керівництво. Дуже сумнівно, щоб Давид розраховував знайти собі прихисток в Нові. Надто вже близько від Саула. З подальшого опису подій ми бачимо, що він зайшов туди з єдиним розрахунком: дістати бодай якусь допомогу.
Його життя було в небезпеці, він не мав ні зброї, ані їжі і не мав до кого звернутися. Можливо, він і сам не усвідомлював куди йде, доки не опинився там. Дивовижно, що в таку скрутну годину Боже провидіння привело його до Господнього намету і саме там він отримав допомогу.
Така несподівана поява Давида біля Скинії стривожила священика. Текст каже, що він вийшов на зустріч Давиду переляканий. Він не знав, як йому сприймати цей візит і як поставитися до Давида. Ахімелех одразу запідозрив, що щось сталося і пахне смаленим. Чому Давид прийшов так несподівано, без жодного попередження, сам один і без звичайного супроводу? Зважаючи на його високий статус це було незвично. Крім того, до Ахімелеха швидше за все вже дійшли чутки, що Давид впав в немилість у Саула. Тож він запитує в Давида про причину такого візиту.
Відповідаючи священику Давид вдається до відвертої брехні: «Цар доручив мені важливу справу, звелівши мені: Нехай ніхто не знає про цю справу, задля якої я тебе посилаю, і яку я тобі доручив! Тому своїх людей я залишив в умовленому місці». Навіть, якщо Давид був в цей момент не сам, як про це говорить Господь Ісус в Мат.12:3-4, усе одно він явно був не на таємному завданні від царя, чи не так?
Тож ми бачимо тут священика, перед яким стоїть царів слуга і каже: «мені потрібна їжа». Священик був людиною посвяченою і відділеною на служіння Богу і одним з його безпосередніх обов’язків було служіння милосердя. І Давид тут говорить про нужду, про голод. Тож священик відповідає Давиду: «У мене немає під рукою звичайних хлібів, а є лише священні хліби» (5). Давид знав закон. Він знав, що цього хлібу не мав їсти ніхто крім священиків, ніхто крім тих, хто був посвячений на служіння в Наметі. Та він продовжує говорити те, що хотів би почути Ахімелех, бо йому потрібна ця їжа, цей хліб і священик віддає йому ці хліби з Божого столу.
Писання не засуджує дії Ахімелеха. Він вчинив правильно. В 12му розділі Матвія Господь Ісус використав цей епізод з життя Давида, щоб показати фарисеям, що милосердя важливіше за ритуальний закон. Що це цілком припустимо – відступити від строгості закону, навіть освячене використати не за призначенням, коли йдеться про нужду, про забезпечення базових потреб людини. До Ахімелеха в нас нема питань, але є питання до Давида: чи припустимо брехати священику в Божому домі, щоб дістати необхідне? На які дії можна піти, щоб досягнути бажаного?
Ми не повинні бути законниками. Зрозуміло, що бувають ситуації, коли обман цілком допустимий, чи навіть необхідний. Наприклад, під час війни чи заради спасіння життя. Але хіба це була така ситуація? Хіба Ахімелех був ворогом Давиду?
Вірш 8 каже: «Якраз у той день там був один із слуг Саула, який затримався перед Господом, на ім’я Доік, едомець, розпорядник над пастухами Саула». Це просто один вірш. Більше про Доіка тут нічого не говориться. Однак значення цієї ремарки розкривається нам в наступному розділі. Давид знав, хто такий Доік. Так само, як знав, що Доік донесе Саулу про цю подію. Так само, як знав, що своїми діями, він наражає на небезпеку життя священика. Тому, коли до нього пізніше прийде єдиний вцілілий син Ахімелеха зі звісткою, що Саул вбив усю його родину разом з жінками, дітьми і немовлятами, Давид скаже: «Це я винуватий у загибелі всіх з родини твого батька» (1Сам.22:22).
Страх і невірство штовхають нас до вчинків, якими ми не будемо пишатися пізніше, навіть якщо в момент небезпеки здавалося, що це – єдиний можливий спосіб дій. І, насправді, ця Давидова брехня не видавалася чимось таким жахливим тоді, коли він її промовляв, але вона мала наслідки. Звичайно, не можна звинувачувати Давида в тому, що вчинив Саул (у вбивстві священиків). Але, напевно, Ахімелех мав право знати на що він йде, коли допомагав Давиду, чи не так? Цей обман важким тягарем ліг на совість Давида на все його життя.
Отримавши хліби, Давид запитує Ахімелеха про зброю. Священик не мав звичайної зброї, але в Наметі лежав загорнутий в одяг меч велетня Голіафа. Тож цей меч він віддав Давиду. Коли Давид діяв вірою, він переміг Голіафа, хоча при ньому не було меча (1Сам.17:50), говорить Писання. Тепер Давид дивився на той самий меч, -- меч, який не допоміг його колишньому господарю, -- але Давиду здається, що це його справжній захист: «Немає рівного йому, дай мені його!»
Подивіться вірші 11-13: «Того ж дня, втікаючи від Саула, Давид прийшов до царя Ахіша в Ґат. Ахішові слуги сказали йому: Часом це не Давид, цар того краю? Хіба то не про нього приспівували, танцюючи в хороводах: Саул побив тисячі, а Давид – десятки тисяч? Ці слова занепокоїли Давида, й він дуже злякався ґатського царя Ахіша».
Залишається загадкою, чому Давид попрямував саме в Ґат. Серед усіх міст у світі він обрав саме рідне місто вбитого ним велетня Голіафа. Не дарма кажуть, що страх позбавляє розуму, здатності мислити розсудливо, спонукає до дурних і навіть самовбивчих вчинків. Безсумнівно, Саул не переслідував би Давида в Ґаті, але ж бути ворогом Саула, не означає стати другом для филистимлян. Більш того, Давид заявився в Ґат з мечем Голіафа на стегні. І, як бачимо з розвитку подій, филистимляни не забули про нього. Можливо, вони не так добре розбиралися, хто там в Ізраїлі цар, але хто їхній ворог вони добре знали. Тож його одразу впізнали і привели до ґатського царя, Ахіша.
За кілька днів до цього Давид казав Йонатанові: «між мною і смертю лише один крок!» (20:3). Зараз, здається, він цю відстань успішно подолав. Давидове життя висіло на волосині. І найгірше те, що він сам себе загнав в цю ситуацію. Той, про кого співали, що він вбив десятки тисяч, тепер пускав слину по бороді і шаленів, щось вишкрябуючи на одвірках так, що ґатський цар навіть погидував мати з ним справу.
Про що ж говорить нам цей уривок? Як я казав на початку, саме Боже слово дає нам відповідь. Пізніше, роздумуючи про ці події Давид написав два Псалми: Псалом 34 і Псалом 56. Обидва ці Псалми говорять про Божу милість, захист і провидіння для праведника. Обидва ці Псалми закликають покладатися на Бога і Його слово.
Те, що спіткало Давида було не очікувано, не заслужено і не справедливо. Він любив Бога і чинив за Його словом, але це не врятувало його від переслідувань і ненависті. Він був вірний царю, ризикував життям заради нього, натомість був гнаний. Ми живемо в зіпсованому світі в якому обов’язково зустрінемося з лихом, небезпекою і несправедливістю. Питання в тому, що ми будемо робити, як будемо діяти коли це станеться?
В Пс.34:18-21 Давид каже: «Праведні волають, і Господь чує й визволяє їх від усіх їхніх нещасть. Господь близький до тих, чиї серця у скорботі, й спасає засмучених духом. Багато скорбот у праведника, але від усіх їх визволяє його Господь. Він оберігає всі його кості, жодна з них не буде зламана». Дуже гарні слова, правда? Однак, щиро кажучи, дивлячись на сьогоднішній уривок, не схоже, щоб Давид пам’ятав те, про що він говорить в Псалмі, коли був в Нові чи в Ґаті. Але це те, чого він навчився через ці події. Бог дійсно потурбувався про Давида в його слабкості, захистив і провів його, не дивлячись на страх і невірство Давида. Бог годував його хлібом зі Свого столу і безпечно вивів його з міста повного ворогів.
«Цей бідолаха (Давид) заволав, і Господь почув, врятувавши його від усіх його напастей» -- каже Давид в Пс.34:7. Ми маємо знати, що Бог чує нас, коли ми кличемо до Нього і посилає своєчасну допомогу.
В Пс.56 Давид каже: «щоразу, як огортає мене страх, я на Тебе покладаюсь, – на Бога, Слово Якого я славлю; на Бога покладаю надію, й не боюсь! Що може заподіяти мені людина?» (Пс.56:4-5). Ми слабкі та наш Господь сильний, ми часто не вірні, відступаємо і коливаємося, та наш Господь – вірний. Нехай Господь допоможе нам приходити до Нього завжди, покладатися на Нього і на Його слово, а надто – коли огортає страх, коли слабне віра. В час темний і лихий нехай Він проллє на нас світло Своєї милості, зміцнить Словом, щоб ми жили для слави Його по всі дні.