(22): Вона ще раз повторила: Відійшла слава від Ізраїлю, тому що не стало Господнього Ковчега
Минулі розділи 1ї Самуїлової книги були так чи інакше пов’язані з Самуїлом. Ми дізналися про чудову віру його батьків Елкани та Анни та історію його народження. Ми дізналися про сім’ю священика Ілія, де Самуїл ріс і дорослішав. Минулого разу ми читали про те, як Господь вперше звернувся до Самуїла, щоб через нього об’явити Свою волю. Таким чином увесь Ізраїль, від Дана й до Версавії, дізнався, що Самуїл – справді ГОСПОДНІЙ пророк (3:20).
В сьогоднішньому і наступних двох розділах пророк Самуїл не згадується (крім 4:1а). Оповідання ніби робить невеликий відступ від основної теми і розповідає нам історію Божого Ковчегу. Бог виконує Своє слово і здійснює суд на сім’єю священика Ілія. Але Він робить це в такий спосіб, що дійсно, як було сказано раніше, в кожного хто чув про це мало задзвеніти в обох вухах (3:11). Бог ще раз нагадує Своєму народу, що Він – не такий, як ті ідоли, яким поклонялися інші народи, Він святий і Всемогутній. Його ім’я має шануватися посеред Його народу. Нехай Господь помилує нас зараз і допоможе нам пізнати Його і Його волю в Його слові.
Подивіться вірші 1-2: «До слів Самуїла прислухався весь Ізраїль. У той час Ізраїль вирушив на війну проти филистимців. Вони отаборились при Евен-Езері, тоді як филистимці стояли табором під Афеком. Филистимці вишикувались у бойові лави проти Ізраїлю, і розпочалась битва. Ізраїль був розбитий филистимцями. Під час бою на полі битви полягло близько чотирьох тисяч чоловік».
Уривок оповідає нам про черговий військовий конфлікт. Ізраїль вирушив на війну проти филистимців. Ким були ці филистимці і чому Ізраїль воював з ними?
Филистимці не були однією з семітських груп і не належали до корінного населення Ханаану. Це були залишки одного з войовничих народів моря, які переселилися на узбережжя в наслідок катастрофи Бронзового віку. Біблійне оповідання говорить, що вони прийшли до Ханаану з острову Кафтор (Крит). І археологічні дослідження показують, що швидше за все так воно і було.
На відміну від Ізраїля, филистимці володіли таємницею обробки заліза, тож мали міцну сучасну зброю і обладунки. На Ханаанському узбережжі вони заснували 5 незалежних міст-держав (Ашкелон, Ашдод, Гат, Газа і Екрон). Ми будемо читати про них в наступних розділах. Втім, під час військових операцій филистимці діяли разом і виступали єдиним фронтом. Ізраїль же в ті часи ще не мав ані царя ані регулярної армії ані залізної зброї. В час небезпеки вони збирали народне ополчення, яке звичайно поступалося в ефективності тренованим филистимським загонам.
Загалом, війни між Ізраїлем та филистимцями були звичним явищем. Періодично филистимці приходили і намагалися пограбувати Ізраїль. Іноді їм це вдавалось, іноді ні. Наприклад, в часи Самсона Бог віддав Ізраїля у руки филистимців на 40 років. В будь якому випадку, євреї не хотіли віддавати свої харчі і статки тож вирушали на війну. Так було і цього разу. Армії вишикувались одна навпроти одної і почалась битва. Ізраїль був розбитий. Полягло близько чотирьох тисяч чоловік.
Що ж зробили ізраїльтяни, коли зазнали поразки в битві? Подивіться вірші 3-4: «Коли військові мужі повернулись до табору, ізраїльські старійшини сказали: Чому сьогодні так вразив нас ГОСПОДЬ перед филистимцями? Давайте візьмемо з собою з Шіло Ковчег ГОСПОДНЬОГО Заповіту, – нехай він буде серед нас і врятує нас від рук наших ворогів. Тож військові послали в Шіло людей , котрі і спровадили звідти Ковчег Заповіту Господа Саваота, що сидить на херувимах. Ковчег Божого Заповіту супроводжували обидва сини Ілія, Хофні та Пінхас».
В ізраїльських старійшин виник «геніальний» план. Вони подумали: ми програємо филистимцям у військовій виучці та організації, в технологіях та озброєнні. Ми не маємо значної кількісної переваги. Нам потрібна якась супер-зброя, щоб провчити цих необрізаних. Що будемо робити? – візьмемо Ковчег Завіту.
План – простий і надійний, як металевий лом. Всім же відомо, що Ковчег – це древній артефакт, який може знищувати армії? Всі ж дивилися фільм «Індіана Джонс і Ковчег Завіту»? Я жартую, звісно.
Насправді, не зрозуміло звідки у них взялася думка використати Ковчег в якості зброї чи оберегу. Раніше ніхто такого не робив. Хіба, може, в часи завоювання Ханаану Ковчег був задіяний, коли Бог розділив води Йордану і обрушив стіни Єрихону. Та й усе. З іншого боку, відомо, що язичницькі народи брали з собою на війну зображення своїх богів. Таким чином вони сподівалися отримати божественну підтримку і перемогу. Швидше за все ізраїльські старійшини діяли за тими ж лекалами. Вони думали, що якщо візьмуть з собою Ковчег Завіту Господа Саваота, що сидить на херувимах, то Бог обов’язково допоможе їм і дасть перемогу.
Насправді, Бог дійсно обіцяв почути молитви Свого народу і допомогти їм, звільнити від ворогів і зцілити землю. Більше того, Він вже неодноразово робив так: давав дивовижні перемоги над численними і могутніми ворогами, давав спасіння Своєму народу. Уся книга Суддів розповідає про це. Але Божа допомога приходила не тоді, коли вони носили з собою на війну ковчег. А коли? – тоді коли вони впокорювалися перед Ним, відверталися від своїх злих шляхів і починали шукати Господа (2Хр.7:12-14).
Як часто це буває: ми хочемо, щоб Бог допоміг нам, виконав наші бажання, змінив навколо нас обставини, а Бог хоче, щоб змінилися ми самі. Бог – це не засіб, як досягти бажаного. Бог – це Бог, гідний шани і поклоніння. Його воля здійснюється, не наша. Амінь!
Коли Ковчег прибув до ізраїльського табору, а разом з ним Хофні та Пінхас, як обслуговуючий персонал, євреї здійняли крик, аж задвигтіла земля. Вони подумали: все, тепер перемога в наших руках, можна розслабитися. Филистимці ж, навпаки, коли почули про прибуття Ковчега, злякалися. Вони серйозно поставилися до цієї загрози, тому мобілізували усі сили. Наступного дня филистимці перемогли, з єврейського війська загинуло 30 тисяч людей, в тому числі і сини Ілія. Ізраїль втратив Ковчег Завіту.
Далі ми читаємо, який ефект спричинила звістка поразку і втрату Ковчегу. Вірш 13б: «Коли ж той чоловік прибіг до міста й розповів, що сталось, усе місто заголосило».
Вірш 18а: «Коли вісник згадав про Божий Ковчег, сталося так, що Ілій впав навзнаки зі стільця біля входу до брами, зламав свій хребет і помер».
Вірші 19-21: «Його невістка, дружина Пінхаса, була вагітною, і незабаром мала народити. Почувши про те, що Божий Ковчег захоплено, а також про смерть свого свекра та свого чоловіка, вона впала навколішки й народила, оскільки в неї почались перейми. І коли під час родів вона помирала, ті жінки , що стояли біля неї, казали: Не бійся, адже ти народила сина! Але вона нічого не відповіла, й навіть не звернула на це уваги. Вона лише назвала хлопчика Іхаводом, говорячи: Відійшла слава від Ізраїлю, – оскільки був захоплений ворогом Божий Ковчег…»
Поразка у війні, загибель десятків тисяч одноплеменників, все це були жахливі новини. Смерть Хофні і Пінхаса, звичайно, була трагедією для їхнього батька і сімей. Але найстрашнішою тут, звичайно, є звістка про втрату Ковчегу Завіту.
В той час, коли язичницькі народи робили місця поклоніння своїм богам під кожним великим деревом і на кожному пагірку, Ізраїль мав лише одне місце поклоніння – Божу скинію центром якої був Ковчег Завіту Господа Саваота, що сидить на херувимах. Цей Ковчег був видимим знаком присутності Бога посеред Його народу. Бог пообіцяв чути молитви Свого народу і пробачати гріхи людей, коли священик кропитиме кров’ю ягняти на кришку Ковчега. Втрата Ковчегу здавалася ізраїльтянам чимось неможливим. Так ніби в них забрали центральний стрижень і їм більше нема на що опиратися. Так ніби Сам Бог покинув їх, відійшла слава від Ізраїля. Принаймні, так їм здавалося. Але, насправді, Бог більший за Ковчег, чи не так?
Яке ж значення має ця історія? Чого мали навчитися євреї через ці події і чого маємо навчити ми? Найкраще Писання пояснюється самим Писанням. Тож нам варто подивитися, що більш пізні біблійні автори говорять про ці події і як їх пояснюють. Ці події в Шіло стали знаковими для Ізраїля. Ми знаходимо посилання на них, наприклад, в пророка Єремії 7:1-15.
В цьому уривку Бог наказує стати пророку в брамі Єрусалиму і проповідувати усім, хто входить цими брамами до міста, щоб поклонятися Господу, усім хто йде до храму. Що ж має проголошувати пророк? Він має закликати їх замість того, щоб покладатися на слова «тут Храм Господній, Храм Господній, Храм Господній», випрямити свої дороги і вчинки: не пригноблювати приходька, сироти і вдови, не викривлювати правосуддя, не проливати невинної крові і т.д. інакше, Бог відкине їх від Себе і вижене їх з цієї землі.
В часи Єремії Єрусалим наповнився жахливими злодіяннями. Бог багато разів попереджав їх, що судитиме за усі ці гріхи. Але вони думали: у нас є Храм Господній! Хіба може з нами щось статися? Тому пророк закликає їх: «Хіба цей Храм, у якому проголошується Моє Ім’я, в ваших очах став печерою розбійників? Я усе це бачу, – говорить Господь. Тож підіть-но до Мого місця, в Шіло, де раніше перебувало Моє Ім’я, і подивіться, що Я з ним зробив через злочинство Мого народу Ізраїлю… Тому Я зроблю з Храмом, в якому проголошується Моє Ім’я і на який ви так покладаєтесь… так само, як Я зробив із Шіло!» (Єр.7:11-14)
Ще пізніше ту саму думку ми знаходимо в Новому Заповіті, коли вже Господь Ісус вслід за Єремією називає Храм печерою розбійників і проголошує страшний вирок на це місце: «Ось, залишається вам ваш дім порожнім» (Мат.23:38).
Усі ці історії вчать нас одному і тому самому. Бог більший ніж Ковчег, чи Храм чи будь що інше. Те, що Бог серед нас – не значить, що ми можемо маніпулювати Богом чи примусити Його виконувати свою волю. Навпаки, Божа присутність серед нас має змінювати нас і формувати з нас Божий народ.
В Своїй величезній милості Бог дав нам, віруючим в Його ім’я різні знаки Його присутності серед нас. В нас немає Ковчегу Завіту чи Храму в Єрусалимі. Але ми маємо слово Його обіцянок, Біблію; маємо таїнства: причастя та хрещення; маємо Церкву, як спільноту в якій перебуває і діє Бог.
І що ми робимо з усім цим? Коли ми використовуємо усі ці благословення за призначенням, відповідно до задуму, який дав на них Бог, тоді всі ці речі збудовують і зміцняють нас. Так само, як Ковчег мав запевняти ізраїльтян в тому, що Бог посеред них, зміцняти у вірі і вести до освячення. Але часто ми діємо зовсім не так.
Часто люди замість того, щоб читати Біблію, носять її як оберіг, ніби сама по собі книжка може від чогось врятувати. Хоча, напевно, це не дуже актуально для нашої спільноти, але є інша небезпека – виривати уривки з контексту і будувати на них якесь дивне Богослов’я, намагатися керувати Богом з допомогою Його слова.
Я пам’ятаю, як був студентом, тільки почав вивчати Біблію. І ось приходить час сесії. Звичайно, мені хочеться добре скласти іспити. Що для цього треба робити? Ретельно готуватися? Ні, це – не наш варіант. Краще знайти брата, який з тобою погодиться і помолитися про успіх, бо ж написано: «коли двоє з вас на землі погодяться просити про будь‑яку річ, яку лише просять, буде їм дано від Мого Отця Небесного» (Мат.18:19). Отже зранку я шукав брата, який би міг з радістю погодитися зі мною і молитися з «повною» вірою. Як правило не важко було знайти одного чи двох. І ми разом молилися. Як то кажуть: «все можу, через уривок вирваний з контексту» :). Вчитися – важко, розкаюватися в своїх гріхах – важко, змінюватися – важко. Але саме до цього закликає нас Писання.
Так легко покладатися на приналежність до «правильної» церкви чи на знання правильних доктрин… Насправді, гарна церква і знання історичного вчення – це прекрасно, цього потрібно прагнути. Але не доктрини і не знання спасають нас, а Господь Ісус. Він Один і ніхто крім Нього. Тож Його лиця маємо шукати, Його спільності прагнути.
Бог посилає в наші життя Свої незліченні благословення. Але ми завжди маємо пам’ятати, що Він Сам – більший за усі ці благословення разом взяті. Найцінніше, що ми маємо – це Сам Бог, який обіцяв не залишити нас сиротами, але прийти і перебувати посеред Своєї Церкви словом і Святим Духом. Одна з моїх улюблених історій з Писання – Вих.33:1-16. В ній описується, як після того, як Ізраїль в черговий раз прогрішився і наробив біди, Бог говорить до Мойсея. Він каже: Я дам вам землю, яку обіцяв. Землю, яка тече молоком і медом. Але Я не піду з вами Сам через вашу твердошиїсть. Якщо Я піду з вами, то винищу цей народ в пустелі. Тому, Я пішлю з вами Свого Ангела. Ця звістка дуже сильно засмутила Ізраїля, на знак каяття вони познімали з себе усі прикраси і наряди. І Мойсей сказав Богу: «Якщо Ти Сам не підеш, то й не виводь нас звідси. Як же інакше стане відомо, що я і Твій народ дійсно знайшли милість перед Тобою, як не тим, що Ти, справді, йтимеш разом з нами?» (Вих.33:15-16). Мойсей добре розумів, що обіцяна земля нічого не варта, якщо Господь не буде з ними Сам. Божі благословення збагачують нас і печалі не приносять, але це Бог робить Рай дійсно Раєм.
Як же ми маємо жити, коли знаємо, що Святий Бог посеред нас, говорить до нас у Своєму слові і чує наші молитви? Так само, як мав жити усвідомлюючи це Ізраїль.
По-перше, святити і шанувати Боже ім’я. Завжди: коли збираємося разом, чи коли лишаєшся на самоті. Він – наш Бога і через наші слова і вчинки, через наше ставлення один до одного Бог має прославлятися.
По-друге, приступати до Божого слова, знаючи що це слово самого Бога, здатне зростити в образ Христа. Вивчати Біблію не для того, щоб просто збільшити свої знання, але щоб пізнати Його волю і Його славу, дійсно змінитися, дійсно покаятися перед Божим словом і звільнитися.
Далі, коли знаємо, що Всемогутній і милостивий Бог посеред нас і чує наші молитви – маємо молитися. Молитися одне за одного за наш народ. Не все, про що ми будемо просити здійсниться, але жодна молитва чи прохання Господь не омине Своєю увагою і дасть відповідь. В решті, коли молимося, то бачимо Бога, який діє в наших життях і через нас в цьому світі Своєю могутньою силою.
Бог – наша єдина втіха і уповання. Нехай же милостивий Господь навчить і допоможе нам жити в Його присутності, пізнавати Його славу і любов в Ісусі Христі і самим зростати і змінюватися в Його образ.