Сьогодні 4та неділя Адвенту і ми продовжуємо роздумувати про прихід нашого Господа. Але перед тим, як почати, я б хотів запитати: про що ви думаєте, коли бачите дитя на руках у мами? Я пам’ятаю, коли народилася моя дочка, і ми показали її бабусям і дідусям, вони почали казати: «ой, яке погане». Звичайно, вони це казали не тому, що справді так вважали, а за традицією, щоб «не наврочити». Насправді вони були в захваті і готові були проводити з внучкою весь час. Ми дивимося на немовля і думаємо: яке ж воно гарне і миле. Ми запитуємо: «ким же ти виростеш?» Ми дивимося на своїх дітей і на те, в якому світі їм доведеться жити і наші серця сповнюються тривогою. Чи не так?
В уривку, який ми зараз читали Євангеліст Лука говорить про народження Христа, як про утіху і славу Ізраїля. Він показує нам маленького хлопчика і називає
Його Спасінням народів і Світлом язичників. Світ, в якому народився Ісус не так вже й сильно відрізнявся від нашого світу: в ньому також були війни, корупція, хвороби і зло. Але, коли старий Симеон бачить це немовля, його серце сповнюється не тривогою, а миром. Він каже: «ну, тепер можна і помирати».
Що ж саме побачив Симеон? Як він розгледів в цьому малюкові так багато? Нехай Господь помилує нас зараз і дасть і нам очі, щоб побачити в народженому
Христі те, що в Ньому побачили Симеон і Анна і хай мир Божий наповнить наші серця.
Подивіться вірші 21-24: «Як виповнилося вісім днів, – коли мали обрізати Його, – то дали Йому ім’я Ісус, як проголосив ангел ще перед Його зачаттям в утробі. І коли, згідно із Законом Мойсея, минули дні очищення, то принесли Його до Єрусалима, щоби поставити перед Господом, як то записано в Господньому Законі: кожне немовля чоловічої статі, яке є первородним, назветься святим для Господа. І щоб скласти жертву, згідно зі сказаним у Законі Господнім, – дві горлиці або два молодих голуби».
Дитя Марії було не звичайним малюком. Зачатий від Духа Святого, народжений від діви, провіщений в пророках і оспіваний Ангелами. Відвічне Боже Слово, що
зодягнулось в тіло. Але в цих віршах ми читаємо, що зовні Він нічим не відрізнявся від будь якого іншого єврейського хлопчика. Лука спеціально описує, як Йосип з Марією, виконали усе, що було необхідно відповідно до вимог закону, як це зробили би будь які інші побожні батьки. В 8ий день дитя було обрізано відповідно до Авраамового Завіту. Йому дали ім’я Ісус, що в перекладі означає: «Боже спасіння», як проголосив ангел ще перед Його зачаттям в утробі.
Відповідно до релігійних приписів СЗ, жінка після народження дитини вважалася нечистою. Впродовж 40 днів вона не могла приходити до храму і доторкатися до чогось святого. Хоча Марія зачала дитину від Духа Святого, вона чекала належний час, щоб прийти в храм і принести жертву очищення. Лука звертає нашу увагу на те, що в жертву вони принесли пару голубів. Це свідчило про те, що сім’я була не багата і не мала можливості принести в жертву однолітнього агнця. Бог
назвав Своїми усіх перворідних Ізраїлю і Марія привели Сина в храм, щоб поставити Його перед Господом.
В нас може виникнути питання: чому Божий Син мусив дотримуватися усіх цих приписів про чисте і нечисте, як будь яка інша дитина. Чому Лука розповідає нам про все це. Але відповідь тут дуже проста. Все це відбувається з тієї є самої причини, чому, наприклад Ісус хрестився від Івана – щоб виконати усю правду. В цих віршах Лука показує, як Ісус ототожнює Себе з тими, кого Він прийшов спасти. Показує, як Він став одним із нас. Як пізніше ап. Павло напише про це: «Коли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина, Який народився від жінки і був під Законом, аби викупити тих, які під Законом, щоб ми одержали усиновлення» (Гал.4:4-5).
Подивіться вірші 25-26: «В Єрусалимі був один чоловік на ім’я Симеон, людина праведна й побожна, який очікував утіхи Ізраїля, і Святий Дух був на ньому. І було
йому обіцяно Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього».
Тут Лука розповідає нам про Симеона: людину праведну і побожну, який очікував утіхи Ізраїля і Святий Дух був на ньому. Симеон отримав від Бога особливу
обіцянку: він не помре, доки не побачить Христа Господнього. Ми не знаємо, на скільки старим був Симеон, коли побачив маленького Ісуса. Існує передання, згідно з яким Симеон був одним з авторів Септуагінти (перекладу СЗ грецькою мовою) і що йому на той момент було вже 300 років. Я не стверджую, що так воно і було, але швидше за все він дійсно був вже дуже старим.
Симеон був чоловіком, який очікував «утіхи Ізраїля». Що це значить? Про яку таку утіху тут йдеться?
Про утіху Ізраїля говорить нам пророк Ісая: «Потішайте, потішайте Мій народ! – каже ваш Бог. Приємне скажіть Єрусалиму, – проголосіть йому, що його боротьба завершилась і його провина прощена, – адже за всі свої гріхи він одержав з Господніх рук удвічі більше. Чути голос волаючого в пустелі: Приготуйте Господеві дорогу, – рівняйте в степу стежку нашому Богові!... Мій Владика Господь гряде у великій могутності. В Його руках влада, – Його винагорода з Ним, а Його відплата перед Ним» (Іс.40:1-3,10).
Симеон дивився на свій народ, на світ навколо і те, що він бачив не давало підстав для надії чи утіхи. Вже декілька століть вони не мали своєї країни: ще з часів
вавилонського полону. Не було, напевно, жодної імперії в цьому регіоні, під владою якої не побував би Ізраїль. Країною правили корумповані і злі лідери. Люди жили бідно. Але все це було лиш наслідками значно більшої проблеми – через їхні тяжкі гріхи і невірність Бог залишив їх. Потіха Ізраїлю, його радість, його надія – це Бог, Який знову прийде, щоб бути зі Своїм народом, щоб пробачати їхні гріхи, щоб чинити правду і суд, щоб водити їх до джерел життя. Ось якої потіхи очікував Симеон, ось про що він молився, ось про що проповідував усі ці довгі роки.
В той день Дух Святий привів його до храму і там він побачив Того, на кого так довго чекав. Подивіться вірші 28-32: «він узяв Його на руки, віддав хвалу Богові та й сказав: Нині відпускаєш Свого раба, Владико, згідно зі Своїм словом, у мирі, бо мої очі побачили Твоє Спасіння, яке Ти приготовив перед обличчям усіх народів: Світло відкриття для язичників і славу Твого народу Ізраїля!»
Симеон очікував утіхи Ізраїля, і коли він бере на руки немовля Ісуса, він каже: «нині відпускаєш Свого раба, Владико, згідно зі Своїм словом, у мирі…» Він щось
бачить в цій малій дитині. Щось таке, що мир приходить в його серце. Щось таке, що він усвідомлює: те, заради чого він постом і молитвою довгі роки служив Богу, те чого очікував вже здійснилося. Його місія завершилася. Він дочекався: Бог відвідав Свій народ. І, хоча зовні нічого не змінилося: Ізраїль так само залишався в окупації, корумповані лідери нікуди не поділися, люди не стали жити краще, навіть ніяке національне пробудження не відбулося. Але, насправді, змінилося усе… мої очі побачили Твоє Спасіння, яке Ти приготовив перед обличчям усіх народів, -- каже він.
Бог приготував спасіння для усіх народів. Воно вже є, воно вже здійснилося. Це спасіння – це Сам Господь Ісус. Симеон називає Ісуса Світлом відкриття для язичників і славою Ізраїля. Світ лежить в темряві. Вони в темряві, бо не знають правдивого Бога і Його слова. Вони в темряві, бо не знають правдивої надії і Божої любові. Вони в темряві, бо живуть у владі диявола, в страху смерті, у владі своїх пристрастей і гріхів. Але для цього темного світу зійшло Світло правди. Світло, що розвіє всякий обман. Світло, що висвітлить кожне зло, йому вже не буде де сховатися. Світло пізнання слави і любові Божої в Ісусі Христі. Амінь.
Подивіться вірші 34-35: «А Симеон поблагословив їх і сказав Марії, Його матері: Ось, Цей поставлений на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі, як ознака
суперечок; і тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрилися думки багатьох сердець!»
Тут ми бачимо, що Симеон не мав жодних ілюзій щодо того, що відтепер все буде легко і просто. Ні, так не буде. Світло відкриття, це також і світло суду. Багато хто не прийме, відкине Христа, «Адже кожний, хто чинить зло, ненавидить світло і не приходить до світла, щоби його вчинки не були осуджені» (Ів.3:20). На цього
маленького хлопчика попереду чекали великі випробування. Життя Марії не буде простим. Симеон каже: «тобі самій меч прошиє душу». Саме це вона буде відчувати, коли стоятиме під хрестом, на якому висітиме її прекрасний Син, щоб нам дати спасіння. Амінь!
У віршах 36-38 розповідається про ще одну побожну жінку, яка свідчила про Христа усім, хто очікував відкуплення Єрусалиму. Ми не будемо зараз докладно
зупинятися на тому, ким була Анна і яким було значення її свідчення. Про неї маємо вивчати наступного тижня.
Закінчується це оповідання тим, що «Дитина ж росла й міцніла, сповнюючись мудрості, й благодать Божа була на Ній» (40). Ми бачимо, що Син Божий підкорився не лише Закону Мойсея, але і закону природи. Прийняв на себе усі обмеження людини. Той, Кому належить усе народився в бідній родині. Той, хто має усю силу і владу лежав на руках мами безпомічним немовлям. Той, хто словом небо і землю створив, мусив заново вчитися говорити. Той, Кого Писання називає самою Мудрістю, мусив знову пізнавати світ. Бог став людиною, щоб спасти нас і зробити дітьми Божими.
Амінь!
Цього року багато хто зізнався, що зовсім не має різдвяного настрою. Це не дивно. Різдвяні пісні не заглушать звуку сирен і вибухів, які ми так часто чуємо. Ми
тривожимося за близьких, які знаходяться на ЛБЗ. Навіть коли ми збираємося тут, в теплому залі, то розуміємо, що це завдяки тим мужнім чоловікам і жінкам, які на холоді і в бруді стримують лютого ворога, який прийшов нас убити. Новини не тішать нас, а дії влади часто здаються не зовсім адекватними. Де ж тут взятися різдвяному настрою? Але те, що бачили навколо себе Симеон і Анна було не на багато кращим, може в чомусь і гіршим. Нам потрібні очі, як в Симеона, щоб свою утіху, джерело надії і спасіння шукати не в обставинах навколо нас, а в Христі. Це Він – слава і утіха Ізраїлю, це Він – Спасіння, що його Бог приготував для усіх народів, це Він – Світло для тих, хто в темряві.
Коли ми вивчали цей уривок, мені на пам’ять прийшов вірш Т. Власової, Марія. Це не є якась християнська поезія, але одразу видно, чим надихалася авторка. Вірш написаний у формі діалогу. Марія при надії, вона чекає дитину, а навколо війна. І ось автор запитує у неї:
«Маріє, а тобі взагалі не страшно?
Світ кожного дня інакший, ніж учорашній.
Душі, як скло, побиті, ніяк не загоюються.
Хіба ти не бачиш, що тут насправді коїться?
Смерть непривітна, але до біса тепер гостинна.
Хіба такого світу ти бажаєш своїй дитині?»
І Марія відповідає:
Я не відновлю їхні втрати, не поверну їм життя.
Але раптом цей світ зможе порятувати саме моє дитя?
Раптом під серцем у мене зараз – чиясь надія,
і я ходжу при ній на заздрість нещастям і лиходіям.
І цей порятунок як човен, якого не стримати жодною мірою.
Зрештою, історія не вчить нас нічому, крім віри.
(Т. Власова, «Марія»)
Божа історія – це історія порятунку, Божого спасіння, яке як човен, якого не стримати жодною мірою. Ми можемо бачити не багато втішного навколо, але щоб не
готував нам завтрашній день, ми можемо надіятися і вірити, бо Христос народився для нас. Він жив для нас, помер за нас, воскрес із мертвих заради нашого виправдання і прийде знову, щоб відновити усе і цього не відмінить ніхто. Нехай мир і утіха від народження Спасителя сьогодні сповнять наші серця. Христос народився!