Брати і сестри, ми продовжуємо наш Адвент. Наразі це друга проповідь. Наша мета - підійти до свята Різдва підготовленими. Тому ми вивчаємо Писання, щоб більше дізнатися про Ісуса Христа, нашого Спасителя.
Минулого разу ми говорили про велику обіцянку Бога людям. Вона полягає в тому, що в цей грішний світ має прийти Той, Хто дасть нам справжню надію. Багато пророків і божих помазанців звіщали про це. Але чи могли вони уявити, що цим Месією буде не хто інший, як сам Син Божий?
Виявляється, що Бог персонально зійшов до рівня людини, щоб бути в такому тілі, як у нас, відчувати і радість, і скорботу, як ми відчуваємо. Врешті, зазнати ганебного приниження від свого творіння заради одного, щоб дарувати йому, тобто нам людям шанс на нове життя -- разом з Богом.
Отже, сьогодні ми будемо говорити про Різдво в контексті смирення Сина Божого, який упокорив Себе за для нас. Ми спробуємо осягнути ту любов, яку Він нам явив через свій подвиг.
Погляньмо на вірш (5): “Плекайте в собі ті самі думки, що й у Христі Ісусі.” Ці слова ап. Павло адресує віруючим в Филиппах. На той момент, вони стикнулися з серйозними викликами, коли їхні вороги, чинили на них тиск та гоніння за їх віру. Тому Павло через це послання укріплює їх. Нагадує, заради якої справи вони були покликані слідувати за Христом.
Врешті, Павло закликає їх наслідувати один до одного любов Христову, який відклав Небесну Славу і прийняв образ людини, щоб полюбити останнього грішника. В ті часи, прихід Христа і Його жертва не було чимось формальним. За ці переконання люди платили своїми життями.
Та чи сьогодні переважна більшість людей, що називають себе християнами, розуміють це?
Коли ми дивимося, як люди в миру святкують Різдво, то можемо зробити висновок, що в більшості для них це свято, як і багато інших свят, пов’язане з розвагами, шопінгом, подарунками. Торгові центри намагаються заробити якомога більше грошей, пропонуючи різні акції і знижки на свої товари. Я пам’ятаю, як одного року ми з дружиною прийшли в Метро і там були величезні черги людей на касах з повними візками. Святковий настрій підбадьорювався приємною піснею Френка Сінатри “Let it snow…” Настрій був настільки приємний, що мене теж це захопило. Загалом, в цьому немає нічого поганого. Але є одне але. За всією цією святковістю, окрім назви, немає нічого спільного з справжнім Різдвом Христовим.
Тому, коли ап Павло говорить филип’янам: “Плекайте в собі ті самі думки, що й у Христі Ісусі”, то це зовсім не про шопінг і застілля в колі сім’ї. Це про глибоке усвідомлення великої ціни, яка була сплачена Сином Божим. То що вартувало Христові Його сходження в цей світ?
Погляньмо на вірш (6):”6 Він, маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові”
Ким є Ісус за своєю природою? 6-й вірш нам говорить, що Він мав Божу природу, тобто був Богом. Це означає, що Ісус перебував вічно разом з Отцем і Святим Духом. Він не був створений, Він є Богом який існував завжди. В Ісаї 9:5 перелічуються Його імена. Одним з них є імення “Отець вічності”. Божественний стан в якому перебував Ісус було Боже Слово. Про це говорить євангеліст Іван “На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог.” Ісус був Божим Словом, що виходило з вуст Небесного Батька.
Цікаво зрозуміти, а що ж собою являє Божа природа? Які її властивості? В повноті ми пізнаємо це на небесах, поруч Ісуса. Але щось нам відомо і тут. Той же апостол Іван дещо привідкриває нам про це:
По-перше, він говорить, що цей світ було створено Словом Божим, яке виходило з Батька (Івана 1:3). Ісус взяв пряму участь в тому, щоб цей світ з’явився і набув того обрису, який має зараз. Бо Він був тим Словом, що творило все це. Іван називає Ісуса Світлом, що породжує життя. Божій природі властиво творити нове, дарувати життя, наповнювати смислом своє творіння. І навіть тоді, коли людина згрішила і зіпсувала все, що було створено Богом, Ісус виправляє це. Створює шлях до життя вічного ціною особистої пожертви.
По-друге, через вчення Ісуса і Його справи нам відкривається Божа природа, Його характер, такі як святість, любов, радість, мир, милосердя, співчуття, жива надія і багато іншого. (Івана 3:16б, 1 Петра 1:3-5)
По-третє, природа Христа, а саме Його походження, вказує на те, що Він був рівним Батькові. Звичайно, гармонія стосунків поміж собою в Святій Трійці окреслюється своїми правилами. Проте, ця гармонія досягається глибокою любов’ю один до одного серед Них. (Івана 3:35, 5:20)
Чи міг Ісус залишатися, там де Він був? З Батьком, на Небесах! Звичайно! В 6-му вірші говориться, що розуміючи свій статус Бога, Він скромно приймає рішення відмовитися від цього. Маючи повноту і божественну природу, не став використовував ці переваги для Себе.
З іншої сторони, маємо розуміти, що відмова Христа від своєї божественності було пропозицією Батька. Це Його воля була послати свого Сина в цій світ, щоб спасти його. Івана 3:16 свідкує нам про це. В цьому ми бачимо велику Божу любов до нас, зіпсутих гріхом людей, яких так любить Батько, але і Син так само!
Та чи усвідомлював Ісус, через що Він мав пройти, коли мав зійти до нас? І я скажу: “Так!” Погляньмо на вірш (7):”але понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини і з вигляду був як людина”. У цьому вірші говориться, що Ісус, коли постав у подобі людини, понизив Самого Себе. Чому? Тому що Він воплотився в того, кого Сам створив. Не бувало ще так, щоб творець став творінням. Зазвичай, якщо творіння було невдалим або зіпсутим, то творець викидав його на смітник і робив щось нове.
Але у нашого Господа немає смітника. Він принизив себе до рівня людини, щоб повернути її у лоно Божої сім’ї. Івана 1:14, говорить: “І Слово стало тілом, і перебувало між нами, і ми побачили славу Його, – славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини.” Отже, Ісус воплотився в людину.
Давайте згадаємо події народження Христа в цьому світі.
По-перше, сім’я в якій народився Ісус, була не з вельмож чи царів, а проста і бідна, де батько був всього лише теслею. Вони змушені були коритися земному царю і йти у Віфлеєм для перепису. В цей час Марія була вагітної і тому така подорож була ризиковою і небезпечною, але вдіяти супроти цього було ніяк.
По-друге, коли настав час народитися Ісусові, то не знайшлося для цього навіть звичайної кімнати. Мама змушена була народити Його в хліву для тварин, а спеленавши, поклала в єдине більш менш чисте місце - це годівничка для їжі. Тільки на картинках і постерах це виглядає душевно і затишно. Але в реальності, там де ночують тварини, там тхне їх послідом і сечею. А ще там тягне з усіх щилин протягом. А ще там тваринні паразити (блохи чи кліщі) і скрізь клубки шерсті. Врешті, там немає нормальних санітарних умов для народження дитини.
По-третє, в цьому світі тіло людини дуже вразливе. Чи ви знайте, що коли народжується малятко, то для нього це стає неймовірним стресом? Я був присутній на народженні обох своїх дочок і бачив це. Там, в утробі мами, дуже приємно і тепленько. А коли дитина приходить в цей світ, їй різко стає холодно і некомфортно. Вона переживає больові відчуття. Маленька дитина не може обходити себе до певного часу. Про неї піклуються її батьки. Саме дитиною Ісус прийшов в цей світ. Уявіть рівень умаління, який пережив Ісус, від всемогутнього Бога до незахищеного малятка в тілі.
По-четверте, світ, в який прийшов Христос, зіпсутий гріхом. В цьому світі багато зла і несправедливості. Тут багато воєн і катаклізмів. І тут багато смерті. Ісус знав це. Він знав, що ставши людиною, змушений буде це все відчути особисто на Собі. Чи хотілося Йому залишати Небеса при таких обставинах? Звичайно, ні!
Тільки Його неймовірна любов до нас була вищою навіть за Славу Небес, яку Він залишив. Його любов була вищою навіть за біль страждань які Він мав пережити, бо Він полюбив грішника.
В 7-му вірші, говориться, що Він прийняв образ раба. Хто такий раб? Раб - це найнижча ланка в людській ієрархії стосунків. Це той, хто всім служить і нічого не отримує взамін. В 13 розділі Івана описується, як Ісус підперезавшись став мити учням ноги. Він жив з ними. Він ходив з ними на проповідь. Він розділяв з ними спільно їжу і дах. Він переймався їхніми проблемами і вчив довіряти Йому. В кожній з Євангелій є багато історій, коли Ісус служить і простому люду. Він зцілює їх - очищує прокажених, виганяє бісів, годує нуждених. Він збирає людей, щоб проповідувати їм істину - відкрити очі на правду про Себе, того Хто переміг гріх.
Ісус прийняв роль раба, щоб служити нам. Його мета досягти нашого серця. Якщо є гріх чи сумнів чи страх, будь-ласка, відкрийте своє серце Ісусові і віддайте Йому це. Нехай Божа благодать від Ісуса наповнить вас.
Коли ми говоримо про образ Ісуса, як про раба, що служить грішнику, то здається, що більшого приниження для Бога неможливо віднайти. Але, як виявилося, Ісус пішов ще далі, опустивши планку нижче будь-якого рівня. Він не просто служить грішнику, а й віддає за нього своє життя!
Погляньмо на (8-й вірш) і разом прочитаємо його: “8 Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, й до смерті хресної.” Яка несправедливість вразила вас найбільше? Позавчора моя старша дочка розповіла мені свій варіант. Її в школі образила однокласниця. Вона грубила їй і поводилася дуже не привітно. Моя дочка запитує у мене: “чи це справедливо, адже я завжди їй допомогала у всьому, що вона мене просила?” Коли хтось безпричинно ображає нас, чи поступає з нами нечесно, то ми дуже обурюємося. Це природньо і звичайно ми маємо захищати свої границі. Та коли ми чуємо історію про Христа, то це зовсім інше.
8-й вірш говорить, що Він упокорив Себе аж до смерті хресної. Що це значить? Нам відомо, що Ісуса звинуватили у богохульстві. Його кривдники проголосили Його достойним смерті за те, що Він назвався Сином Божим. Та хіба це була не правда?
Отже, Ісуса засудили до смертної кари за те, Ким Він був насправді. Чи міг би Він захищатися на суді? Чи шукав Він виправдання в очах своїх прокурорів первосвященників Анни, Каіфи і намісника Пілата? Чи намагався заручитися підтримкою народу і своїх учнів, щоб хоч якось уникнути свого покарання?
Звичайно міг, але не зробив цього. Чому? Бо для Ісуса було важливо виконати волю Батька. На оливній горі в Гетсиманії Він молився, щоб чаша, яка була уготована Йому, минула Його. Проте своє бажання у боротьбі Він відкинув, прийнявши те, що бажав для Нього Батько. Ісуса не розп’яли. Ісус пішов на хрест добровільно і дозволив, щоб з Ним це зробили, бо так хотів Батько. Його покірність Богові перевернула цей світ. Хрест, що раніше був ганьбою, перетворився на символ спасіння-перемоги. Син Божий був розп’ятий на хресті, щоб відкрити Божу благодать людям. Врешті, те, що Він зробив, стало символом любові Божої до грішника.
Ісус показав приклад, як варто нам ставитися один до одного. З любов’ю. Наша любов один до одного має бути не вдаваною, а справжньою через наші вчинки і послух слову Христа.
Але в цьому світі люди вважають по-іншому. Для них важливо володіти силою, бо вона дає перевагу над іншими. Люди оспівують силу у піснях, захоплюються у книжках, величають у фільмах. Ось, крутий герой перемагає всіх ворогів і всі віддають йому шану. В реальності, люди покладаються на фізичну силу, або на гроші, владу, зв’яки - цим вони підносять себе вище інших, щоб досягти вигоди собі на вершині своєї гордості. Подивіться на нашого сусіда, який оп’янів від своєї дурості, бо він вважає, що сильний. В нього багато зброї: літаки, кораблі, ракети, ядерні боєголовки. Тому можна нападати на слабшого, бити і знущатися над ним. “Ось дивіться всі, який я “потужний”, а якщо ні, то я вас вб’ю”.
Але погляньмо на Ісуса. Того, Хто по-справжньому володів владою і могутністю, більшою від будь-якої, бо Він Творець цього всесвіту. Проте, Він відклав це в сторону. Він не скористався цим задля своєї переваги. Навпаки, обезброїв себе до рівня маленького дитяти. Зійшов в цей світ, втілишився у найвразливішу істоту - малюка. Його батьки змушені були втікати, бо Ірод зчинив велике побиття дітей. Ісус віддав себе в руки слабких, щоб вони піклувалися про Нього.
Далі Ісус подає себе рабом. Він служить тим, хто вчинив переступ проти Нього. Тим, хто провинилися у своїй жадобі звеличити себе. По суті грішник - це ворог Бога, але Ісус, відкинувши свої регалії, став слугою для нього. І тут Він не зупинився. Він сходить ще нижче, бо йде на хрест. Він не був винним в тому, за що Його вбили. Проте віддав своє життя за грішників, бо знав, що це єдиний шлях, через який вони спасуться. Любов Ісуса відкрила справжню силу, яка не знищує, а відновлює і дає нове життя. Ось що є справжньою силою. Немає більшої, ніж ця. Його упокорення через послух Батькові відкрили Небесні брами для тих, хто були покинуті і віддані на вічний осуд. Через Його покірність Батькові наш Бог явив свою любов до нас, піднявши до рівня дітей Божих.
Отже, Ісус приніс себе в жертву добровільно задля возвеличення любові Свого Батька і доброти до нас. Тому Бог прославив Його, а Ім’я Його підніс над всяким іншим іменем. Погляньмо на вірші (9-11): “Тому Бог надзвичайно звеличив Його та дав Йому Ім’я, яке вище всякого іншого імені, аби перед Ім’ям Ісуса поклонилося кожне коліно – і піднебесних, і земних, і підземних; і щоб кожною мовою для слави Бога Отця було визнано, що Ісус Христос – це Господь.”
Люди, що розп’яли Христа, вважали Його богохульником. Люди, що своїми злими справами продовжують і сьогодні це робити вважають, що це релігія. Але Бог говорить, що Ісус це Господь. Бог обіцяє, що перед Ісусом поклониться всяке коліно і в небі, і на землі, і під землею. А Його Ім’я буде піднято вище всякого імені. Врешті Бог обіцяє, що всі вороги Христа будуть кинуті Йому під ноги, а Його місце буде праворуч від Бога для слави Його. (Дії 4:12): “12 І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!” Єдиний шлях для нашого спасіння - це Господь Ісус. Вірою в Нього ми спасаємося і отримуємо життя вічне.
Отож, що для нас значить Різдво, втілення Христа? Який практичний урок ми можемо винести для себе? Упокорення Христа змінює наш світогляд та систему цінностей. Для нас стає важливим не довести свою правоту і владу, а стати схожими на Христа. Його неймовірна любов роззброєю наші горді серця і ми добровільно складаємо перед ним усі наші досягнення і привілеї. Ми проявляємо послух Христові і наслідуємо Його життя та служіння.
Моя 4-річна донька ще не вміє контролювати свої емоції і часто виражає їх дуже голосно і різко. Нещодавно вона так розлютилася на маму, коли та сказала прибрати свої іграшки, що кричала “мама недобра, мама негарна, я не буду слухатися маму і взагалі піду в іншу сім’ю”. Наша перша природна реакція - заставити її вибачитися, зламати впертість через покарання. Але, на жаль, це може змусити її мовчати через страх перед маминою владою, але не навчить її конструктивно виражати і проживати важкі емоції та змінюватися. То ж в таких ситуаціях часто моя дружина чекає, поки Нуся заспокоїться, а потім перша йде до неї, обіймає і проговорює правила сім”ї. Таке смирення дає доньці можливість покаятися та виправитися і набути важливі риси характеру такі як повага до батьків та стриманість.
Прихід Христа в цей світ - це крок, який Бог зробив першим до нас. Він не хоче покарати нас. Він хоче обгорнути нас своє любов’ю, дати змогу розкаятися в своїх гріхах і змінитися задля Нього. Народження Христа, Його втілення людиною - це любов Його до грішника, яка дає надію на нове життя з Богом!