(22-23): Але якщо я крикну слузі: Біжи, адже стріли там, далі від тебе! – то втікай, тому що тебе відсилає Сам Господь. Що ж до справи, про яку ми говорили, – я і ти, – то Господь – Свідок між мною й тобою навіки!
Минулого тижня ми читали про те, як Саул не дивлячись на усі розумні доводи Йонатана вирішив вбити Давида. Божою ласкою Давид врятувався. В самому Сауловому домі Бог приготував людей, які любили Давида і бажали йому добра. Бог впокорював Саула. Коли Саул прийшов в Найот, щоб схопити Давида, на нього зійшов Божий Дух. Саул зняв з себе царський одяг і цілий день пророкував перед Самуїлом, лежачи на землі.
Не дивлячись на все це, ненависть Саула до Давида нікуди не ділася. Його намір вбити Єссеєвого сина також не змінився. В сьогоднішньому уривку Давид змушений залишити все і рятуватися втечею, але перед цим він приходить до свого друга, Йонатана. Вони оновлюють завіт, який уклали першого дня, як зустрілися. В цьому уривку ми бачимо віру, яка проявляється у вчинках, словах, ставленні до інших та сприйнятті обставин життя. Нехай Господь допоможе і нам жити вірою і навчить нас зі Свого слова.
Подивіться вірші 1-2: «Тим часом Давид утік з Найота, що біля Рами, прийшов до Йонатана й запитав: Що я такого зробив, й у чому моя провина? Чим я згрішив проти твого батька, що він знову хоче мене вбити? Той же відповів йому: У жодному разі ти не помреш! Адже мій батько, що би не робив, – щось велике, чи мале, – нічого не робить не повідомивши заздалегідь мене. Тож чому мій батько мав би приховувати від мене цю справу? Такого не може бути!»
Чому Давид повернувся до Йонатана? Чому з Найота він відправився не кудись подалі, а назад до Саулового двору? Невже він не розумів Саулових намірів? Невже попередніх дій Саула було недостатньо, щоб розвіяти будь які сумніви, щодо його злих задумів?
Дійсно, вчинки і слова Саула були більш ніж переконливі. Однак зрозуміти Давида не так вже й важко. Дуже не просто прийняти той факт, що хтось хоче тебе вбити, коли ти не зробив нічого поганого. Дуже не просто зважитися і покинути все, стати приходьком в чужому краї. Тим більше в ті часи, коли приходько не мав жодних прав і не був захищений ніякими законами.
Щоб зрозуміти Давида, нам достатньо згадати самих себе в 21му – на початку 22го років. Коли усі західні розвідки говорили про те, що Росія готує повномасштабний напад, але люди не вірили тому, не хотіли тому вірити. Це здавалося неможливим, немислимим. Ну чому в когось може бути бажання воювати зі мною, вбити мене, якщо я нічого поганого не зробив? Позиція чинного Президента стосовно війни на Сході, коли він йшов на вибори, будувалася на твердженні, що війна не завершилися тільки тому, що якимось поганим людям в Україні це вигідно. Що все це – велике непорозуміння. Що достатньо подивитися в очі президенту росії, поговорити і все з’ясується, всі потиснуть руки і будуть жити, як раніше. І багатьом це, як то кажуть «зайшло».
Насправді, ми дізналися, що не можливо домовитися з тим, хто хоче тебе вбити. Ніякі пояснення чи адвокації не спрацюють. Насправді, ми побачили, що реальності байдуже до того, що ми хочемо чи не хочемо, вона така як є і не варто жити в ілюзіях. Але прийняти це все було не просто.
Так само Давид зараз приходить до Йонатана з питанням: «Що я такого зробив, й у чому моя провина? Чим я згрішив проти твого батька, що він знову хоче мене вбити?» Може йому хтось щось про мене наговорив? Може він якось неправильно зрозумів мої слова чи вчинки? Все це схоже на якесь велике непорозуміння. Поясни мені, Йонатане.
Не дивно також, що Давид прийшов саме до Йонатана, а не до когось іншого. Саул рахувався з думкою Йонатана. В минулому розділі ми читали, як Йонатану вже вдавалося переконати царя, знайти якісь розумні доводи, щоб він відступився від думки вбити Давида. Принаймні тимчасово. Це – з одного боку. З іншого – Йонатан був другом Давида. На стільки близьким другом, що Давид був готовий довірити йому своє життя. В день свого знайомства вони уклали завіт дружби і зараз Давид нагадує цей завіт: «Тож зроби таку ласку своєму слузі, адже ти зв’язав себе Господнім Заповітом зі своїм слугою! Але якщо на мені якась провина, то вбий мене ти! Для чого маєш мене вести до свого батька?» (8).
Брати і сестри, ми також маємо друга, якому можемо довірити свої життя – це Господь Ісус. Він назвав нас Своїми друзями, полюбив нас і віддав за нас Себе. Нехай Господь навчить нас вірити і приходити до Христа зі своїми труднощами, питаннями, зі своїми молитвами.
Йонатан сприймає слова Давида скептично. Принаймні спочатку. Йому здається, що друг перебільшує. «Адже мій батько, що би не робив, – щось велике, чи мале, – нічого не робить не повідомивши заздалегідь мене. – каже Йонатан, -- Тож чому мій батько мав би приховувати від мене цю справу?» (2). Та Давид наполягає: «Твій батько добре знає, що ти доброзичливо ставишся до мене, тому й вирішив: Нехай про це не знає Йонатан, аби він не засмутився!» (3).
Врешті Давид пропонує Йонатану спосіб, як можна перевірити наміри Саула. Наступного дня, з нагоди свята він мав би сидіти за столом разом з найближчими до царя людьми. А що, якщо Давид не прийде? Якою буде реакція царя? Якщо Саул поставиться до відсутності Давида з розумінням, доброзичливо, значить все добре і в нього на серці нема лихих задумів. Якщо ж запалає гнівом, то знай, -- каже Давид, -- в нього злочинні наміри (5-7).
Подивіться вірші 12-15: «Йонатан промовив до Давида: Свідок Господь, Бог Ізраїлю, що завтра у цей час, чи післязавтра, я вивідаю в батька, доброзичливий він до Давида, чи ні, й зразу тобі про це повідомлю. І нехай Господь відплатить Йонатанові, та ще й додасть, якщо я довідаюсь, що мій батько хоче заподіяти тобі зло, а я не повідомлю тебе про це, аби ти міг спокійно втекти, і щоб Господь був з тобою, як Він був з моїм батьком. Але також і ти присягнися, що, поки я буду живим, ти чинитимеш зі мною за Господнім милосердям. Якщо ж я помру, то ти не відіймеш свого милосердя від моїх нащадків повіки, – і навіть тоді, коли Господь знищить з поверхні землі всіх ворогів Давида».
В цих віршах Йонатан поновлює свій завіт дружби з Давидом. Так само, як Давид довірив Йонатану своє життя, коли прийшов до нього, тепер вже Йонатан довіряє Давиду своє майбутнє.
Йонатан постав перед дуже складним вибором: залишитися вірним своєму батьку і цареві, вірним своїй родині, чи бути вірним Правді. В нашому світі люди, як правило, обирають, як діяти не з позиції: «це правильно чи не правильно?», а з позиції: «це вигідно, чи не вигідно?» або з позиції «це свій чи чужий?» Якщо це «свій» -- тоді не важливо, що він робить, потрібно його підтримувати, бути лояльним групі до якої належиш (чи то родина, чи партія, чи навіть церква). Але Йонатан готовий відкинути власні інтереси, інтереси свого батька і родини заради вірності Правді. Він знає, що батько чинить по відношенню до Давида не справедливо. З його слів ми бачимо: він ясно усвідомлює, що Бог обрав не його, а Давида наступним царем Ізраїлю. І ось що дивовижно: він прийняв цю Божу волю, він готовий відмовитися від своїх інтересів на користь того, кого обрав Бог.
Подумайте ось про що також: в ті часи люди ще не придумали такої штуки, як мирна передача влади. В наш час в демократичному суспільстві політики можуть говорити одне про одного, що завгодно під час виборчої кампанії. Часом їх риторика така гостра, що здається, вони готові вчепитися одне одному в горлянку. Але після виборів, вони тиснуть одне одному руки і сторона, яка програла, звільняє кабінети до наступних виборів. Але в часи Давида, коли змінювалася правляча династія, усю родину попереднього правителя знищували. Не через ненависть, а просто щоб усунути всіх можливих претендентів на трон і убезпечити своє правління. Приклади такого підходу ми знаходимо навіть в Біблії. Тому тепер Йонатан каже: «я вивідаю в батька, доброзичливий він до Давида, чи ні, й зразу тобі про це повідомлю… Але також і ти присягнися, що, поки я буду живим, ти чинитимеш зі мною за Господнім милосердям. Якщо ж я помру, то ти не відіймеш свого милосердя від моїх нащадків повіки».
Далі Йонатан запропонував складну систему оповіщення через хлопчика і стріли на випадок, якщо за ним будуть стежити і він не зможе сповістити Давида про результат особисто. А потім пішов до батька.
Вірші 24-34 описують святкову вечерю в домі Саула. Першого дня Саул не звернув уваги на відсутність Давида, вирішивши, що це випадковість і Давид просто не встиг очиститись. Але коли Давида не було і другого дня, Саул зрозумів, що щось не так. Коли ж Йонатан сказав, що відпустив Давида додому, Саул запалав гнівом. Подивіться вірші 30-31: «Тож Саул запалав гнівом на Йонатана, й сказав йому: О ти, сину зрадливої негідної жінки! Хіба я не знаю, що ти заприятелював із сином Єссея заради власної ганьби та на сором своєї матері? Адже протягом усього часу, поки живе на землі син Єссея, не зможеш міцно утвердитись ні ти, ні твоє царство. Тому зараз же пошли, й нехай приведуть його до мене, тому що він приречений на смерть!»
Гнів і вбивство на стільки вкоренилися в Сауловому серці, що коли Йонатан спитав в чому саме провинився Давид, Саул ледь не простромив його списом, та на щастя Йонатан ухилився. Йонатан ясно усвідомив, що намір Саула – це вбивство. І коли є такий намір, ніякі раціональні аргументи не працюють. Не можна переконати, не можна домовитися і знайти якийсь компроміс з тим, хто вирішив вбити.
Як і було умовлено, рано-вранці наступного дня Йонатан вийшов у поле на зустріч з Давидом. Після того, як послання про небезпеку було передане через юнака і стріли (не знаю, навіщо це було потрібно, можливо Йонатан остерігався, що за ними стежать), хлопця відправили додому, а Йонатан зустрівся з Давидом лицем до лиця. Це була їхня остання зустріч. Подивіться вірші 41-42: «І коли слуга відійшов, то Давид вийшов з південного боку скелі, впав долілиць, і тричі вклонився. Потім вони поцілували один одного, й розридались, хоч Давид плакав довше. Нарешті Йонатан промовив до Давида: Іди з миром, і в чому ми обидва присягались в ім’я Господнє, то нехай Господь буде запорукою між мною і тобою, а також між моїми нащадками, та між твоїми нащадками повіки!»
Яке зворушливе прощання! Ці двоє були добрими друзями, але віднині їхні шляхи розходилися. І хоч в Давида попереду невідомість, небезпеки та труднощі, Йонатан відпускає його з миром, зміцняючи його своєю дружбою і надією на Бога. Ми можемо мати справжній мир посеред труднощів і невпевненості, коли покладаємося вірою на Бога і Його Завіт, в який Він взяв нас через Ісуса Христа. Амінь!
Дружба Йонатана, його ставлення до Давида, його погляд на усю цю ситуацію, його щира любов і готовність йти навіть на ризик заради друга – дивовижні. Але все це є наслідком його віри. І це дуже ясно прослідковується в цьому уривку. В день, коли він зустрів Давида, він уклав із ним завіт дружби і був вірний цьому завіту до кінця, тому що він знав вірного Бога, Який також береже Свій Завіт і нізащо не зламає його. Це стосунки, це узи які виростають не просто з взаємної приязні чи симпатії, вони виростають з життя впокореного Богу і Його слову.
Коли Йонатан передбачає день, коли Бог впокорить і покладе під ноги Давиду усіх його ворогів (в тому числі і його батька, Саула), він очікує, що Давид також буде вірний і поставиться до Нього з Господнім милосердям. Тому що він знає Бога, як милосердного Бога.
Він не хоче розлучатися з другом, але розуміє, що якщо обставини складаються саме так, значить Давида відсилає Сам Господь (22). Він готовий прийняти таку Божу волю і зміцняє і свого друга також бачити за обставинами свого життя Божу руку.
Через Йонатана бачимо, що віра – це не просто якісь знання про Бога, чи відчуття впевненості. Ні, віра в Бога – це основа світогляду, основа наших слів і вчинків. Те, чого не можна приховати, те, що формує і змінює нас в образ нашого Бога.
Через Йонатана ми вчимося, що не можемо контролювати світу навколо нас, не обираємо обставин життя, часто біди і пригоди, які трапляються нам є результатом не наших гріхів, а людей, яких ми також не можемо контролювати. Але не дивлячись ні на що, ми можемо на своєму місці залишатися вірними Богу, свідчити про Нього і Його мир, бути Його руками, джерелом Його благословень для людей навколо нас. Нехай Господь помилує нас і навчить жити вірою в Його обітниці, з вірою і надією дивитися на різні події наших життів і змінюватися в образ нашого Спасителя Бога.