Ключовий вірш 1,2 : "Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої"
Нещодавно я почав читати книгу пророка Ісаї. Я часто читаю Біблію в метро зранку, коли їду на роботу і ввечері, коли повертаюсь. І ось, їду я після тяжкого робочого дня до церкви. Стомлений і трохи пригнічений, бо цілий тиждень працював над однією задачею і так і не встиг її закінчити. В голові думки перескакують від одного до іншого: де знайти на все час?, як впоратись із тим, і з отим і ще з іншим?… думки про себе, про сім’ю, про країну… навколо втомлені лиця інших людей. І тоді я відкриваю Писання і читаю: “Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм. Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його! І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом! Тоді я сказав: Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота! І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений” (Iс.6:1-7). І тоді я просто заплакав. Я відчув себе, як Ісая. Людина з нечистими устами: що говорять багато усілякого порожнього і брудного. Людина з нечистими очима, які вже звикли бачити зло і неправду, сірість і втому, грішне і гниле. Людина із затверділим серцем і совістю. Людина, про яку сказано: “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим.3:23). І ось я стою сам такий, оточений такими самими людьми, в сірому вагоні, але зі сторінок Біблії перед моїми очима відкривається видіння Бога у величній славі, оточеного служінням ангелів і сяйвом. Ця Божа слава — це найпрекрасніше, що є в моєму житті. Я не знаю, за що мені така милість, що ця слава відкривається для мене. Я не знаю, як інші люди живуть, не знаючи і не маючи доступу до неї. І що це за дивовижна благодать, коли сам Бог через Кров Свого Сина говорить до мене: “відійшло беззаконня твоє і гріх твій окуплений”. Але все це і ще набагато більше, що навіть і не перерахувати ми отримали через викуплення і виправдання в Ісусі Христі. В сьогоднішньому уривку Павло якраз говорить про ті плоди, які в життя Християнина приносить Боже виправдання. Тож нехай Господь відкриє наші очі і вуха, і зробить серця м’якими, щоб нам почути і прийняти Боже слово.
Подивіться вірш 1: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа”.
Знову наш уривок починається з цього важливого слова: “отож”. Воно вказує на те, що зараз Павло буде говорити про якісь висновки і наслідки зі сказаного раніше. Про що ж там йшлося? Ми пам’ятаємо, як в розділі 3 Павло проголосив єдиний можливий спосіб, яким грішник уникає гніву Божого з неба на всяку неправду і всяку безбожність людини. Який це шлях? — через віру в Бога, який Сам виправдовує грішника по благодаті через відкуплення в Крові Ісуса Христа. Далі в розділі 4 Павло говорив про те, що цей принцип: виправдання через віру — це не щось нове, що тільки зараз з’явилось. Насправді, це єдиний шлях який існував і діяв для грішника завжди, ще навіть до того, як з’явились Закон і обрізання. І ось зараз Павло говорить про наслідки, які з’являються в наших життях, коли ми вже отримали виправдання вірою.
Про який найперший наслідок він говорить? Найперше, що стається з тим, кого Бог виправдав і врятував — така людина отримує примирення з Богом.
Давайте ми подумаємо: чому Павло говорить про мир з Богом? Невже це така нагальна і важлива річ? Чому він не каже: виправдашись вірою — тепер майте успіх в усіх справах? Чому він не каже: тепер майте крепке здоров’я і не майте проблем?
Багато людей в світі не вважають себе ворогами Богу. Вони кажуть: “так, я жив нормальним життям, було в ньому і добре і погане, але я ніколи не ворогував із Богом”. Вони кажуть: “я не за Бога, і не проти Нього”. Вони кажуть: “я не відчуваю, що йде війна, я не відчуваю жодної ворожості до Бога”. В них немає усвідомлення, що їхні гріхи зробили Бога налаштованим проти них, і в них нема усвідомлення, що Божий гнів — це щось таке, що серйозно і по-справжньому їм загрожує. Кожен з нас до того, як прийшов до Христа також був ворогом Богу, Павло говорить про це у вірші 10. Але це змінилось Кров пролиту за наші гріхи на хресті.
Коли ми читаємо Старий Заповіт, то раз за разом натикаємось там на такі, або подібні слова: “ось Я проти тебе, говорить Господь Саваот…” (Наум.2:14). Бог підіймається проти пихи і гордості, проти беззаконня і безбожності, проти неправди, гріха та ідолопоклонства. І коли ми читаємо такі слова, то розуміємо: той проти кого піднявся сам Бог — він приречений. В нього нема жодного шансу, жодної надії спастись. Хто встоїть перед гнівом Його? Перед лицем Його розпадаються гори (Наум.1:6).
Гнів Божий страшний, тому, хоча люди часто не вважають себе ворогами Богу, вони все одно відчувають, що в їхньому житті щось не так. Вони живуть в полоні страхів, в полоні переживань, неспокою і не мають миру не тільки з Богом. Вони не мають миру і з іншими людьми і навіть із собою. Давайте ми пригадаємо перших людей. Що відчув Адам, коли він згрішив? Він зразу зрозумів, що Бог тепер не на його боці і в його життя вперше прийшов страх: “Почув я Твій голос у раю і злякався…” (Бут.3:10). Страх, переживання, зруйновані відносини з жінкою, потім один син через заздрість вбиває іншого… Це — світ, в якому ми живемо. Люди відчувають неспокій і шукають, як позбутися усіх цих симптомів. Дуже багато різних семінарів і практик направлених на те, щоб людина знайшла в собі рівновагу, щоб могла приймати себе саму, позбутися страхів і почуття провини. Але ці семінари лікують симптоми, тоді як причина залишається і продовжує отруювати життя грішнику: він все одно лишається ворогом Бога і відчуває той святий і справедливий гнів, який готовий пролитися на його життя.
Павло дуже добре розумів це. Тому він і каже в першому вірші: любі мої, ви вже виправдані Кров’ю Сина Божого. Вже не треба вам боятися. Вже не треба вам переживати, що Бог проти вас, що Він хоче вас карати. Бог примирився з вами, і ви живіть в мирі з Богом. Виправдання, яке ми отримали через смерть і воскресіння Сина Божого — це те, що сталось в нашому житті одного разу і це назавжди. Назавжди, у вічності ви вже виправдані перед Богом і примирені з Ним через Господа нашого Ісуса Христа. Амінь!
Подивіться вірш 2: “через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої”.
Другий плід який приносить в наше життя виправдання вірою — це доступ до Бога і Його благодаті.
До того, як Бог примирив нас із Собою, ніхто не міг прийти в Його присутність. Намагаючись прийти до Нього, ми зустрічались з Богом, перед яким стоїть Ангел з вогняним мечем. Наші гріхи віддаляли нас від Бога і наші провини ховали обличчя Його від нас (Іс.59:2). Ці гріхи зводили нездоланну стіну між грішним творінням і святим Творцем. Завіса в храмі перед святим святих, говорить: “Входу нема! Стороннім вхід заборонено!” Ніхто не міг прийти до Бога.
Але зараз, через Ісуса Христа, ми отримуємо вільний доступ до Бога. Ми можемо приходити до Нього з нашими молитвами і знаємо: Він почує і пошле відповідь. Ми приходимо до Нього з хвалою і з труднощами, і знаємо: Він приймає нас як Своїх любих дітей і благословить.
В іншому місці Писання Павло говорить: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євр.4:16). Цей заклик Павла — “приступаймо з відвагою”, не значать, що ми тепер можемо приходити до Бога з нахабним виглядом і щось у Нього вимагати. Вони значать, що тепер, коли ми виправдані Христом, коли ми отримали Його прощення, нам більше не потрібно боятись, що Його гнів буде направлений на нас. Христос вмер і воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас (Рим.8:34). Тому молитва буде почута. Тому навіть з глибини своїх гріхів, немочів і помилок ми можемо кликати до Бога, приходити до Його благодаті і знати — Він почує, прийме і благословить. Амінь!
Подивіться вірш 2 ще раз: “через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої”.
Третій плід, який приносить в наше життя Боже виправдання — це надія слави Божої.
Світ в якому ми живемо існує для Божої слави. Кожна маленька травинка і кожна зірка на небі проповідують про велич, могутність, добрість і славу Творця. “Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід” (Пс.18:2). Те саме має стосуватись і кожного людського життя. Ми створені для слави Божої. Блаженний Августин каже: “Ти створив нас для Себе, i серце наше не супокійне, доки не спочине в Toбi”. Ми прагнемо Бога. Ми прагнемо Його слави і святості. Це те, про що просили Мойсей “Покажи мені славу Свою!” (Вих.33:18) і цар Давид: “Одного прошу я від Господа, буду жадати того, щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя” (Пс.26:4). Але що говорить Павло про світ зіпсований гріхом? — Рим.3:23 “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави”.
Трагедія життя зіпсованого гріхом — воно позбавлене слави Божої. Ми дивимось на свої життя. Що ми бачимо? Бачимо гріхи, темряву усіляку, бачимо свої слабкості і недосконалості. Ми дивимось на свої сім’ї і там також бачимо проблеми. Ми дивимось на суспільство в якому живемо: що ми бачимо там? – люди утискають одне одного, мучать, приносять купу страждань і проблем одне одному. Ми хочемо бачити світло, але навколо — темрява. Хочемо бачити святість і чистоту — але навколо бруд. Але, любі мої, так не буде завжди. Чому? — “Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій” (2Кор.4:6)
В Ісусі Христі нам відкривається Божа слава. В Ісусі Христі нам відкривається Божа велич, Його могутність і благість до грішника. І в Ісусі Христі ми отримуємо надію одного дня бачити як слава Божа відобразиться в наших життях і змінить їх повністю. Слова, які одного разу змінили моє життя назавжди — 2Кор.3:17,18“Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього” (2Кор.3:18). Через це слово Бог дав мені надію, що все грішне, стидне, слабке і нечисте одного дня піде з мого життя, і в нім пануватиме свобода і слава Божа.
Виправдання — це те, що ми отримуємо одного разу і назавжди. Освячення — це процес, що триває все життя. Процес не простий, іноді на цьому шляху чекають страждання. Але його результат — Божа слава, що відкривається в нас. Амінь!
Четвертий плід виправдання — стійкість в стражданнях і зрілість.
Подивіться, будь ласка, вірші 3-5: “І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам” (Рим.5:3-5).
Живучи в цьому світі ми неминуче зустрічаємось зі стражданнями. Нам би дуже хотілось уникнути цього. Але світ зіпсований гріхом — це агресивне середовище, як сильна кислота чи луг. Воно діє на кожне тіло, на кожне життя в більшій чи в меншій мірі.
Який плід приносить страждання в життя невіруючих? Цей плід — рани, відчай і поламане життя. Невіруючий не бачить і не розуміє смислу своїх страждань. Йому хотілось би надіятись на якийсь сприятливий результат, але для цього нема жодних підстав. Люди намагаються знайти якісь підстави для оптимізму і кажуть: “те, що нас не вбиває, робить нас сильніше”, але це — просто слова, марна спроба зберегти лице перед жахом страждань. Люди намагаються знайти вихід і втіху в забутті, намагаються не думати, притупити біль алкоголем та іншими засобами… але все марно.
Але виправдання вірою, яке дає нам Сам Бог змінює наше відношення до страждань і сам їхній смисл. Павло каже: в утисках, посеред страждань і проблем ми що робимо? – ми хвалимось, або ж в інших перекладах — радіємо. Чому? — завдяки надії. Бо знаємо, що утиски приносять плід. Павло не був мазохістом, він не каже: нам подобаються страждання. Він не був стоїком, який стиснувши зуби все перетерпить. Павло вірив в благого Бога, який любить і виправдовує грішника, Бога який проводить моє життя найкращим шляхом. І хоча цей шлях не простий, на ньому трапляються долини смерті, темрява і страждання, але Бог не хоче вбити мене — Він хоче спасти і проводить мене за руку через усі утиски до кінцевої мети в славі Божій. Тому навіть посеред страждань ми можемо радіти про Бога і надію, що він поклав в наших серцях.
Які плоди приносять утиски в наші життя? По-перше, це терпеливість. Ми вчимося бути стійкими в вірі і не здаватись, надіятись на Бога і виконувати свою справу до кінця. Терпеливість в свою чергу виховує в нас досвід, в англійській Біблії “character”. Тобто, перебуваючи стійкими в стражданнях, ми стаємо досвідченими і Бог виховує в нас зрілість характеру. Людина яка не мала страждань — не знає про життя і цей світ нічого, це просто дитина. Але труднощі очищують нашу віру, загартовують дух, розбивають і ламають усілякі оманливі уповання. Перебуваючи терпеливими в утисках ми отримуємо досвід перемог із Богом і гарного плоду віри. Тому досвід в свою чергу знов ростить і укріплює в нас надію. З досвідом, з кожною новою життєвою ситуацією, через яку Бог провів мене, моя надія на Нього зростає і укріплюється.
Подивіться ще раз вірш 5: “а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам”. Коли надія стає стидною? Коли це марна надія. Коли ти безпідставно чогось очікував і не отримав цього. Життя дає нам безліч прикладів такої стидної надії. Коли люди вкладають свої гроші, свій час і навіть свої життя в щось примарне і хитке і потім зазнають краху життя, бо їхня надія виявилась марною. Бо, замість того, щоб надіятись на Господа вони понадіялись на людину чи щасливий випадок. Але надія на Бога ніколи не засоромить і не приведе до розчарування. Чому? — бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам. Тому що ми отримали незаперечні докази Божої любові, того, що Бог не гнівається, не хоче карати нас, але навпаки в Своїй любові приймає грішників і Сам, Своєю сильною рукою приводить до Небесного Єрусалиму щоб вручити вінець праведності.
П’ятий плід примирення із Богом — впевненість в незмінній Божій любові.
Про цю любов нам свідчить Дух Святий, що живе в нас. Про цю любов нам свідчить Писання. Про цю любов нам свідчить хрест, де Спаситель пролив Свою Кров не за тих, хто щось заробив і досяг. А за недужих, хто не міг нічого досягти. За грішників, які не мали жодних заслуг. Про це говорять нам вірші 6-11.
Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками. Христом Бог примирив з Собою світ. Христом ми отримуємо спасіння від гріха, вічне життя і доступ в славу Божу, що відкриється в нас. Амінь!
Недавно я їхав до церкви і в мене задзвонив телефон. Це був незнайомий номер. Я взяв слухавку і людина на іншому кінці спитала: “це я потрапив в ЮБФ?”, я здивувався і відповів: “так”. Тоді чоловік запитав: “а підкажіть, будь ласка, хто написав книгу “Подорож пілігрима”?”. Я відповів — Джон Буньян. І тоді той чоловік поклав слухавку. Я не знаю, хто то був. Але я дуже радий, що в нього виникло бажання прочитати цю книгу. Подорож пілігрима, а потім і його сім’ї до небесної країни це — прекрасна ілюстрація життя наповненого надією відкриття слави Божої. Якщо ви ще не читали її — обов’язково прочитайте. В цій книзі є один епізод. В ньому описується, як Християна потрапила в дім Тлумача (Толкователя) і він показав їй різні картини. Одна з них була така: в кімнаті стояв чоловік з граблями в руках. Його очі були опущені долу. І хтось, це напевне був Господь Ісус, тримав над його головою небесного дорогоцінного вінця, пропонуючи обміняти його на граблі. Але той чоловік не піднімав своїх очей і не реагував на цю пропозицію. Він продовжував збирати на землі граблями солому, тирсу і сміття. Смисл цієї картини був в тому, що люди так часто продовжують збирати з землі усілякий непотріб не зважаючи на Того, Хто відкриває нам шлях в славу Небес. В цьому уривку Павло відкриває нам дивовижні наслідки, які приносить в життя віруючого виправдання вірою в Ісуса Христа. Це мир із Богом, доступ до Його благодаті, надія слави Божої, це радість і плід в стражданнях, це впевненість в Божій лобові. Кінець кінцем — це тверда впевненість в Божій любові, про яку свідчать нам Дух Святий і Кров пролита з хреста. Все це дає нам Бог разом з даром спасіння. Проблема в тому, що багато людей не розуміють цінності цього дару і, навіть ходячи до церкви, продовжують жити в засуджені, не маючи миру з Богом і з собою. Бояться приходити до Нього. Продовжують надіятись на порожні речі цього світу і не мають радості. Але ви прийміть ці щедрі дари. Живіть прекрасним і сильним життям в Божій благодаті і в надії слави, яка відкриється в нас. Амінь.